Александр Тесленко - Корида

— Мені пора, — промовив Орлан Стах і обняв Дорія за плечі. — Ах, брате, я вже й не думав, що ми колись зустрінемось.

Орлан Стах натиснув на маленьку блискучу головку на годиннику темпорального виходу…

У кабінеті голови Центру всесвітньої історії точилась розмова.

— Відверто кажучи, я хвилювався, — мовив біокібер Андреш, відкинувшись у глибокому кріслі. — Орлан Стах цього разу дуже не хотів вирушати. Саме тому я говорив тоді з вами про…

— Але ж усе гаразд, Андрешу. Орланові вдалося без особливих ускладнень здолати х’юстонський бар’єр… — мовив голова Центру Антон Іваничук.

— Так. Усе ніби гаразд… Ви знаєте, що Орлан знайшов свого брата?

— Знаю. Він розповідав…

— Орлан дуже не хотів вирушати цього разу… — провадив далі біокібер Андреш. — Уявляєте, п’ятдесят вісім років не бачитися з рідним братом… Перед цим виходом у його погляді був тамований страх. А страх — це ж завжди передчуття біди…

— Не треба, Андрешу… Ось повернеться Орлан…

— Я багато думав про х’юстонський вихід. Думав, що. чимало чого можна просто домислити. Довести до абсурду всі прояви та життєві стимули древнього суспільства — і матимемо повне уявлення, що ж робилося за х’юстонською завісою…

— Безумовно, я теж не чекаю розкриття особливих таємниць… Проте часто якісь деталі проливають світло… Даруйте, Андрешу, однак ми, здається, не маємо права залишати невивченим цей період історії, психологію людей, котрі свідомо відмежували себе від людства, ув’язнили себе. Божевільна, хвороблива акція. Загальний психоз такої великої кількості людей…

— Так, Антоне. І я думаю про Орлана. Він справжній дослідник. Там, за бар’єром, він навіть не зможе зупинитися на тривалий час. Адже ми напевно знаємо, що так зване федеральне бюро цікавилось кожною постаттю, знало кожного в обличчя, і все чужорідне знищувалось… Уявляєте, як почуває себе зараз Орлан? Тривале перебування в режимі темпорального напливу таке виснажливе…

Повідомлення № 1. Орлан Стах. Вихід — “Х’юстон 2020”. Радоксаль працює нормально. Вдається залишатися непоміченим. Самопочуття добре. Передаю запис розмови двох полісменів…

“— От і прекрасно. Нехай він почергує. Джон — надійний полісмен.

— Атож. Навчилися робити. А пам’ятаєш, які одоробла раніше приходили? Одна лиш назва — полісмен. Зануди, яких світ не бачив.

— Вони й тепер такі.

— Дурні ми, Віллі, що колись створили цих біокіберів, правда ж? Самі собі ускладнюємо життя. Хіба без них було б погано?

— Хіба це ми з тобою їх зробили?

— Ми — значить, люди.

— Якщо люди, то кажи — вони. Граматику вчив? А кажеш, що дурні ми. От зараз би стояв у тому залі, а так…

— Все одно без нас не обійдуться. Бачиш, скільки викликів. Як подуріли. Стріляються, вбивають, грабують…

— Здається, Джон викликає. Таки без нас не може.

— В чому річ, Джоне? Які в тебе проблеми?

— На Сьомій Авеню, в будинку 32, квартира 47, постріл у голову. Письменник Артур Сет. Система спостереження зафіксувала самогубство.

— Письменник Артур Сет? Щось я про такого не чув.

— А підніми досьє. Цікаво, що то за невдаха.

— Який у нього номер? Ага, є — Артур Сет… Який же він письменник? Волоцюга! Ось бачиш, тут написано: “Без певного роду занять”.

— А нам не все одно?

— І то правда”.

Повідомлення № 2. Радоксаль працює нормально. Зацікавився долею письменника Артура Сета. Передаю запис його розмови з дружиною…

“— Артуре, ти так пізно сьогодні.

— В мене є новини. Старий Віллі замовив на завтра оповідання. Уявляєш? Нарешті починають довіряти. Я вже навіть знаю, хто буде моїм героєм. Людина, яка живе в безпечному світі, в квартирі, де можна ходити без протигаза і нічого не боятись. Ти плачеш?

— Тобі вже тридцять сім, Артуре. І твоїй Музі теж не сімнадцять. І я більше не можу в цих клятих стінах, у цьому божевільному світі… Я задихаюсь, Артуре, я помру.

— Прошу тебе, не плач. Усе буде добре. Завтра старий Віллі…”

Повідомлення № 3. Радоксаль працює нормально. Самопочуття добре. Вдається залишатися непоміченим. Передаю запис відеофонної розмови лікаря Хенка Джерара з письменником Артуром Сетом…

“— Алло! Артуре! Нарешті я зміг до тебе додзвонитися. Вже з півгодини набираю номер, і все ніяк. Ти з кимось говорив?

— Ні, Хенку. Я набирав твій номер.

— Он як? Я тобі потрібен?