Иван Ефремов - Година бика

— Наші вчені хочуть зустрітися з вами, — квапливо сказав заступник директора, — але зараз вони перебувають на робочих місцях. Доведеться почекати, доки всі зберуться. Може, ви прийдете до нас у “майстерню”? Так називаються наші вечірні зібрання, де ми розважаємося, проводимо дискусії або влаштовуємо перегляди якихось видовищ.

— Що ж, — усміхнувся астронавігатор, — певне, це я буду і розвагою, і видовищем, і дискусією.

— Що ви, що ви! — знітився заступник директора. — Наші люди хочуть поговорити із земним колегою, розпитати вас і відповісти на ваші запитання.

— Гаразд, — погодився Вір Норін і не став затримувати його розпитуваннями, розуміючи, що адміністратору необхідно провести відповідну підготовку, — я прийду увечері.

Вір вирушив на головпоштамт. Там, як з гордістю розповідали мешканці столиці, діяли сучасні машини. Вони видавали листи, за шестизначними символами блискавично сортуючи кореспонденцію для тих, хто не бажав скористатися відеомережею, побоюючись розголошення їхніх особистих таємниць. Люди не знали, що при найменшій підозрі листи перекидались до сусідньої машини, яка просвічувала й знімала зміст на плівку. При виклику коду одержувач автоматично фотографувався на ту саму плівку…

Інші машини давали різноманітні довідки, аж до виявлення здібностей, і поради у виборі потрібного в столиці виду роботи.

Старовинна, добротна будівля поштамту складалася з гігантської зали, оточеної пультами автоматичних машин. Ледь світились ієрогліфи над кожним пультом, докладно пояснюючи, пораду чи довідку. Очевидно, в тормансіанських школах не навчали поводженню з машинами громадського користування. Залою походжали вдягнені у брунатну форму інструктори, готові прийти на допомогу відвідувачам поштамту. Вони розгулювали з бундючно-непристунним виглядом, наслідуючи двох “лілових”, які розмістились у різних кінцях зали. Вір Норін не помітив, щоб відвідувачі зверталися до цих пихатих і недобрих порадників. Чеді правду казала, що вони викликають у неї відразу, — від них віє злобою і душевною порожнечею.

Це “нелюди” з давніх російських казок, зовні в людській подобі, але з душею, повністю зруйнованою спеціальною підготовкою. Вони зроблять усе, що накажуть, не думаючи і не відчуваючи нічого.

Вір Норін підійшов до машини для визначення здібностей, намагаючись перейнятися почуттями тормансіанина, який прибув до столиці здалеку (що далі від центру, то гірше вирішувалася справа з освітою і рівнем побуту), щоб знайти тут оновлення своєму життю. Він проробив зазначені в таблиці маніпуляції. У віконці нагорі спалахнуло жовтогаряче світло, незворушний голос ревнув на всю залу: “Розумові здібності низькі, психічний розвиток нижче середньостоличного, тупий і дурний, але м’язова реакція чудова. Раджу шукати роботу водія місцевого транспорту”.

Вір Норін здивовано подивився на автомат: індикатори високого пульта згасли, зникло й світло у горішньому віконці. Позаду засміялись, астронавігатор озирнувся. Кілька чоловік підходили до автомата. Побачивши розгубленість Вір Норіна, вони зрозуміли її по-своєму.

— Чого став, як сновида? Робота водія тебе не влаштовує, чи що, он який здоровий бугай! Проходь, не затримуй! — закричали вони, легенько підштовхуючи астронавігатора.

Вір Норін хотів був сказати їм, що така характеристика не відповідає його уявленню про себе, проте зрозумів, що пояснювати щось немає сенсу, і відійшов у майже безлюдну частину зали, де продавались книжки й газети.

Зрештою, він швидко зрозумів позірну безглуздість висновків автомата. Машина запрограмована відповідно до норм Торманса, вона не здатна зрозуміти показники, які вийшли за межі вищого рівня, і неминуче вважала б їх за межами нижчого рівня. Те саме сталося б і з тормансіанином видатних здібностей — закономірність капіталістичного суспільства, яка веде до Стріли Арімана. У тутешній літературі пишуть набагато більше про погане, ніж про добре. Слово про зле і темне несе більше інформації, ніж про добре й світле, тому що повсякденний досвід кількісно вбирає більше поганого. З тієї ж причини легше вірять поганому і злому: зло переконливіше, зриміше, більше діє на уяву. Фільми, книжки й вірші Торманса набагато більше говорять про жорстокість, убивства, наругу, ніж про добро й красу, які до того ж важче змальовувати, бо ж ті слова, що стосуються любові й прекрасного, вельми бідні.