Иван Ефремов - Година бика

Інститут, який запросив Вір Норіна, займав нову будівлю простої і чіткої архітектурної форми. Усе свідчило про те, що в ньому повинні були добре поєднуватися зручності роботи й обслуговування. Величезні вікна пропускали масу світла. (“Надто багато, — подумав Вір Норін, — коли бракує затемнюючих пристроїв і світлофільтрів”). Але тонкі стіни не рятували від вуличного шуму, стелі були низенькі, а вентиляція погана. А втім, всюди задуха й тіснота були незмінними супутниками життя міста Центру Мудрості. Старовинні будівлі, зведені до початку житлової кризи, принаймні мали масивні стіни й високі поверхи, тому в них було і тихіше, і прохолодніше.

“Ліловий” вартовий у вестибюлі запопадливо підхопився, побачивши картку Ради Чотирьох. Перший заступник директора зійшов з верхнього поверху і люб’язно позів земного гостя по інституту.

На третьому — біофізичному — поверсі обчислювальні машини розраховували прилади, за дією аналогічні ретикулярним компараторам Землі. Астронавігатора привели до освітленого неяскравими рожевуватими лампами проходу, ліву стіну якого заміняло вікно з суцільного кришталево-прозорого скла завдовжки декілька метрів, яке відділяло коридор від приміщення лабораторії. Величезна зала, повністю позбавлена природного світла, низенька, підперта чотирма квадратними колонами, була б схожа на вироблений горизонт підземного рудника, якби не смуги голубуватих трубок, які світились у стелі, й сріблясто-сіра оздоба гладеньких стін. Похмура одноманітність: шеренги однакових столів і пультів, чоловіки й жінки у жовтих халатах і шапочках зігнулись над столами у позах глибокої зосередженості. Вір Норін устиг помітити, що люди прийняли ці пози, ледве в проході з’явився заступник директора. Тормансіанин вдоволено хихикнув.

— Мудро продумано! Прогулюючись тут, ми, адміністратори, стежимо за кожним працюючим. Багато нероб, треба підганяти!

— Інших способів немає? — запитав Вір Норін.

— Це найкращий і найгуманніший.

— І так влаштовано в кожній лабораторії?

— У кожній, якщо інститут розміщений у новій будівлі. Старі обладнані набагато гірше, і нам, начальникам, буває нелегко. Вчені теревенять під час роботи про всілякі дурниці, не шанують години, які належать державі. Треба частіше їх перевіряти.

Очевидно, наука Ян-Ях, як і всі інші види діяльності, мала примусовий характер. Розбите на дрібні скалки знання цікавило людей не більше, ніж будь-яка інша робота, коли в ній не бачиш сенсу і мети. Мали значення тільки вчена ступінь і посада, яка дає привілеї. Уривки наукових даних, добутих у рядових інститутах, оброблялись і використовувались ученими вищого класу, які працювали у краще обладнаних і недоступних, ніби фортеці, інститутах, що їх охороняли “лілові”. Усі більш-менш талановиті вчені були зібрані в столиці та двох-трьох великих містах на обох берегах Екваторіального океану. До такої установи вищого класу й прийшов Норін у пошуках справжніх інтелігентів, шукачів знань в ім’я щастя людства Ян-Ях, таких, як інженер Таель і його друзі.

Астронавігатор і заступник директора обійшли установу. Всі лабораторії були збудовані однотипно, відрізняючись лише апаратурою й кількістю працівників.

— Повернемося до секції обчислювальних машин, — запропонував Вір Норін, — мене зацікавив розраховувальний апарат, який тут розробляють. Якщо дозволите, я розпитаю біофізиків.

— Вони мало що зможуть вам розповісти. Зараз вони зайняті характеристикою потоків входу і виходу. Здавалося б, проста річ, але вловити кількісне співвідношення поки що не вдається.

— А вам відоме призначення приладу?

— Звичайно. Не маю даних про вашу компетенцію, але спробую пояснити, — поважно відказав заступник директора. — Сітчаста, або ретикулярна, структура головного мозку переводить у свідомість стійкі асоціації…

— Даруйте, це на Землі вже давно відоме. Мене цікавить тільки призначення апарата. У нас щось схоже слугує для вибору найбільш ефективного поєднання людей у робочих групах вузького призначення.

— Це надто складно! Нам потрібен прилад для розпізнання і наступного вилучення зворотних асоціацій, які неминуче повторюються у всіх без винятку людей. У багатьох вони настільки сильні, що викликають стійкий опір впровадженню мудрості й вихованню любові до Великого. — Заступник директора автоматично зігнувся в шанобливому поклоні.

— Все ясно, — крижаним тоном сказав Вір Норін, — дякую. Мені й справді нічого йти до лабораторії.