Айзек Азімов - Кінець Вічності

— Що ти збираєшся робити, Ендрю?

— Завтра вранці я вирушу до найближчого міста. Я знаю, де воно розташоване… тобто, де воно повинно бути.

Харлан знову скористався Твіселовою логікою навиворіт.

«Все буде гаразд», — подумав він. — І я піду з тобою, правда?

Він заперечливо похитав головою.

— По-перше, ти не знаєш мови, а, по-друге, тобі важко буде йти.

Несподіваний гнів, що промайнув в очах Нойс, змусив Харлана зніяковіло відвернутися. В цю мить коротко підстрижене волосся надавало Нойс напрочуд дивного, архаїчного вигляду.

— Не роби з мене дурепи, Ендрю. Ти майже не розмовляєш зі мною. Ти навіть не дивишся на мене. Що сталося? Чи тебе стримує мораль твого Сторіччя? А, може, думаєш, що через мене мало не занапастив Вічність, і тепер мене винуватиш? Чи вважаєш, що я спокусила тебе? У чім річ?

— Ти навіть не уявляєш, що я думаю, — відповів він.

— То поділись зі мною своїми думками. Нам треба зараз усе з’ясувати. Хтозна, чи буде в нас колись іще така нагода. Ти й досі кохаєш мене? Чи просто хочеш мене зробити козлом відпущення? Навіщо ти привіз мене сюди? Поясни. Чому не залишив у Вічності, якщо я не потрібна тобі, якщо тобі не хочеться навіть дивитися на мене? — Існує небезпека, — пробурмотів Харлан.

— Невже?

— Навіть більше, ніж небезпека. Кошмар. Кошмар Обчислювача Твісела. Коли ми в паніці мчали до тебе в Приховані Сторіччя, він довірив мені свої думки про ці Сторіччя. Він припускає, що в далекому майбутньому ховається від нас еволюціонований людський рід, може, надлюди, які відгородилися від нашого втручання й задумали покласти край нашим Змінам Реальностей. Він вважає, що це вони могли поставити бар’єр у 100 000-му. Потім ми знайшли тебе, і Твісел забув про свої кошмари. Він вирішив, що ніякого бар’єра не було, і повернувся до невідкладних проблем урятування Вічності.

Але його острах передався мені. Адже я знаю, що бар’єр існував. Жоден із Вічних не міг поставити його, оскільки, як сказав Твісел, така річ теоретично неможлива. А втім, може бути, що теорія Вічних не досить розвинена. Однак бар’єр був. І хтось поставив його.

Певна річ, — задумливо провадив далі Харлан, — Твісел міг помилятися. Йому здається, що людина обов’язково має еволюціонувати, проте це не зовсім так. Палеонтологія не належить до тих наук, якими цікавляться у Вічності, однак вона успішно розвивалася в пізній період Первісної епохи, і я трохи розуміюсь на цьому. Ось що мені відомо: живі істоти еволюціонують тільки під впливом змін у навколишньому середовищі. У стабільному навколишньому світі вони можуть залишатися незмінними протягом мільйонів Сторіч. Первісна людина еволюціонувала швидко, бо жила в суворих умовах мінливого середовища. Та як тільки людство навчилося створювати власне середовище, воно зробило його приємним і стабільним, і цілком природно, що по тому перестало еволюціонувати.

— Я не розумію, про що ти кажеш, — промовила Нойс, усе ще не заспокоївшись. — Зрозуміла тільки, що ти жодним словом не обмовився про нас з тобою, а саме про це я хочу від тебе почути.

Харлан залишився незворушним.

— Отже, для чого був поставлений бар’єр в 100 000-му? — правив своєї він. — Яка його мета? Тобі ніхто не заподіяв ніякої шкоди. Тоді що це могло означати? І я запитав себе: що відбулося через те, що бар’єр було поставлено, або, інакше кажучи, чого не відбулося б, якби бар’єр не поставили?

Харлан помовчав якусь хвилю, втупившись поглядом у свої важкі, незграбні черевики з натуральної шкіри. Він подумав, що з великим задоволенням роззувся б…

— На поставлене запитання може бути лише одна відповідь. Наштовхнувшись на бар’єр, я стрімголов помчав назад за випромінювачем, щоб з його допомогою допитати Фінджі й одержати від нього пояснення. А потім мені спало на думку ризикнути Вічністю, щоб повернути тебе, і я мало не знищив Вічність, подумавши, що втратив тебе назавжди. Ти мене розумієш?

Нойс дивилася на нього із змішаним почуттям недовіри та страху.

— Невже ти хочеш сказати, що ті люди з майбутнього змусили тебе саме так робити? Що вони запрограмували твої дії?

— Атож. І не дивись на мене так. Я в цьому певен! Хіба ти не розумієш, яка тут різниця? Поки я щось роблю із власної волі, я можу пояснити свої вчинки й ладен відповідати за них. Але знати, що мене обдурили, обвели круг пальця, що хтось керує і маніпулює моїми почуттями, немов я Обчислювальна машина, в яку досить лише вкласти відповідну програму…

Харлан раптом зрозумів, що зірвався на крик, і осікся. Помовчавши хвилю, він провадив далі: