Айзек Азімов - Кінець Вічності

— У даному разі це означає «продаж акцій», — нетерпляче відповів Харлан. — Система залучення приватного капіталу. Але тут річ зовсім у іншому. Хіба ви не бачите, на якому тлі надруковане оголошення?

— Бачу. Атомний гриб. Спроба привернути увагу. А що він міг би означати?

— Побий його Час! — вибухнув Харлан. — Що з вами сталося, Обчислювачу. Подивіться на дату випуску журналу.

Він показав на маленький рядок у лівому горішньому кутку сторінки.

— Тут написано: «28 березня 1932 року». Навряд чи вам треба перекладати значення цифр. Написання їх майже таке саме, як і в Міжчасовій Мові, й ви самі розумієте, що це 19,32 Сторіччя. Невже ви не знаєте, що в цей Час жодна людина не бачила атомного гриба? Ніхто не міг намалювати його з такою точністю, крім…

— Стривай, стривай. Тут я бачу тільки контур грибовидної хмари, окреслений тонкою лінією. Може, просто випадковий збіг?

— Випадковий збіг? Тоді зверніть увагу на перші літери рядків: «All the Talk of the Market». Складіть їх, і ви одержите слово АТОМ, яке і Міжчасовою означає атом. По-вашому, це також випадковий збіг? Ні, тут немає нічого випадкового.

Хіба ви не бачите, Обчислювачу, що оголошення відповідає всім, виробленим вами ж, умовам? Воно відразу впало мені в очі. Купер знав, що я не пропущу такого очевидного анахронізму. І водночас для людини з 19,32-го в ньому немає ніякого прихованого змісту.

Оголошення міг умістити тільки Купер. Це його послання нам. Нам відоме його місцеперебування в Часі з точністю до тижня. У нас є його поштова адреса. Залишається тільки поїхати і забрати його, що прошу доручити мені, оскільки я найкраще знаю Первісну епоху. — І ти поїдеш? — Обличчя Твісела засвітилося радістю.

— Поїду. Тільки за однієї умови.

Твісел невдоволено поморщився.

— Знову умови?

— Умова та сама. Нічого не прошу. Хочу тільки, щоб нічого не загрожувало Нойс. Вона повинна поїхати зі мною. Тут я її не залишу.

— Ти й досі не довіряєш мені? Хіба я тебе хоча б у чомусь обманув? Що ж іще тебе тривожить?

— Тільки одне, Обчислювачу, — похмуро відповів Харлан, — тільки одне: в 100 000-му було поставлено бар’єр. З якою метою? Ось що мене непокоїть.

Тривога не полишала Харлана. В метушні приготувань до від’їзду вона ще більше ятрила його душу. Спочатку між ним і Твіселом, а потім між ним і Нойс ця тривога стала стіною відчуження. Настав день від’їзду, але він не вирвав Харлана з важкої задуми.

Тільки коли Твісел повернувся того дня із засідання підкомісії Ради, на обличчі Харлана промайнув ледь помітний вираз зацікавлення.

— Про що там ішлося? — запитав він.

— Не дуже приємна була розмова, — втомлено відповів Твісел.

Харлан, здається, ладен був задовольнитися такою відповіддю, але, трохи подумавши, запитав:

— Сподіваюсь, ви їм нічого не сказали про…

— Ні, не бійся, — роздратовано перебив його Твісел. — Я їм не сказав ні про дівчину, ні про твою участь в історії з Купером. Я заявив, що виною всьому були неполадки в механізмі капсули. Всю відповідальність я взяв на себе.

Хоч як важко було в Харлана на душі, він відчув докори сумління.

— Це погано відіб’ється на вас, — сказав він.

— А що вони мені зроблять? Вони муситимуть чекати, поки ми виправимо помилку. Доти вони мене не чіпатимуть. Якщо нас спіткає невдача, то тоді вже ніхто нікому не допоможе і ніхто нікого не покарає. А коли нам усміхнеться доля, то вона мене й захистить. Ну, а якщо й не захистить… — Твісел стенув плечима. — Я все одно після завершення всього збираюсь усунутися від активної діяльності у Вічності.

Не докуривши сигарети навіть до половини, він погасив її і кинув у попільницю.

— Я взагалі б не втаємничував їх у цю справу, однак не було іншої можливості одержати дозвіл на використання спеціальної капсули для подальших подорожей за нижню межу Вічності, — зітхнувши, промовив Твісел.

Харлан відвернувся. Його думки знову крутилися довкола останніх подій. Твіселові слова долинали до нього, ніби крізь сон, і Обчислювачеві довелося повторити своє запитання, перш ніж Харлан, здригнувшись, сказав:

— Перепрошую?

— Я тебе запитую: твоя дівчина готова? Вона хоч розуміє, що на неї чекає?

— Готова. Я їй усе пояснив. — І як вона сприйняла?

— Що?.. А-а, так, так… гм… Так, як я й сподівався. Вона не боїться.

— Залишилося менше ніж три біогодини.

— Я знаю.

На цьому розмова припинилась, і Харлан знову зостався наодинці зі своїми думками; від усвідомлення того, що його чекає попереду, йому було бридко на душі.