Айзек Азімов - Кінець Вічності

Ця спеціальна капсула, її пульт управління, система живлення являє собою змішану конструкцію. Десятки біороків ми прочісували минулі Реальності в пошуках спеціальних сплавів і спеціальної технології. Ключ до розв’язання проблеми ми знайшли в тринадцятій Реальності 222-го Сторіччя. Там було створено Темпоральний штовхач, без якого таку капсулу ми просто не змогли б побудувати.

Останню фразу Твісел вимовив особливо виразно. (Запам’ятай, Купере, подумав Харлан, запам’ятай тринадцяту Реальність 222-го Сторіччя для того, щоб занотувати в «Мемуарах Малансона», для того, щоб Вічні знали, де шукати, для того, щоб могли тобі сказати про це, для того, щоб ти міг занотувати… Знову й знову замикається коло…).

— Певна річ, ми ще не посилали цієї капсули за нижню межу Вічності, — провадив далі Твісел, — але всередині Вічності випробовували її багато разів. А тому переконані в успіхові.

— А хіба може бути інакше? — запитав Купер. — Тобто я хотів сказати, що я вже потрапляв туди, бо інакше Малансон не зміг би створити Поля, а він його створив.

— Певна річ, — сказав Твісел. — Ти опинишся в безпечній лісистій місцевості, в малозаселеному південно-західному районі Сполучених Штатів Амелики.

— Америки, — поправив його Купер.

— Хай буде Америки. Це двадцять четверте Сторіччя, а якщо точніше, 23,17. Гадаю, ми можемо навіть назвати рік — 2317-й. Капсула, як бачиш, велика, може, набагато більша, ніж потрібно для тебе. Зараз її завантажать харчами, водою, засобами захисту і всім необхідним для життя. Ти одержиш докладні інструкції, які, звичайно, будуть зрозумілі тільки тобі. Хочу наголосити, що виконувати завдання слід дуже обачно; жоден з місцевих жителів не повинен помітити тебе раніше, ніж ти будеш до цього готовий. Ти матимеш спеціальну землерийну машину, з допомогою якої зможеш викопати в горах глибоку печеру. До неї ти повинен швидко перенести всі речі із капсули. Вони будуть спаковані так, що ти легко це зробиш. (Повторюйте! Повторюйте йому ще і ще раз, думав Харлан. Все це він уже неодноразово чув, але треба повторити те, що має увійти до мемуарів. Знову й знову по колу…).

— На розвантаження тобі дається п’ятнадцять хвилин, — пояснював Твісел, — після чого капсула автоматично повернеться у відправний пункт разом з усіма інструментами й приладами, які випереджають технологію двадцять четвертого Сторіччя.

— Капсула повинна повернутися негайно? — запитав Купер.

— Негайне повернення збільшує шанси на успіх, — відповів Твісел. (Капсула повинна вернутися через п’ятнадцять хвилин, думав Харлан, бо минулого разу вона повернулася через п’ятнадцять хвилин. Все йде по колу…).

— Ми не могли ризикувати підробляти їхні гроші або чеки, — в голосі Твісела почулися поквапливі нотки. — Тобі видадуть золото у вигляді невеличких самородків. Як вони потрапили до твоїх рук — ти при потребі пояснюватимеш у відповідності з інструкціями. Ти будеш зодягнений так, як зодягаються місцеві жителі, принаймні твоє вбрання на перший випадок мало чим відрізнятиметься від їхнього.

— Зрозуміло, — сказав Купер.

— А тепер запам’ятай. Будь обачним. Не поспішай. Якщо потрібно буде, вичікуй тижнями. Тобі треба духовно призвичаїтися до тієї епохи, вжитися в неї. Уроки Техніка Харлана — це добрий фундамент, але їх замало. Ти матимеш радіоприймач, виготовлений на технологічних засадах двадцять четвертого Сторіччя, який допоможе тобі йти в ногу з часом, бути в курсі подій, а головне — навчитися правильної вимови й інтонації. Зроби це якомога ретельніше. Я певен, що Технік Харлан чудово володіє англійською, але ніщо не замінить вивчення мови безпосередньо на місці.

— А що, коли я потраплю не туди, куди слід? — запитав Купер. — Тобто не в 23,17?

— Треба все ретельно перевірити. Але все буде гаразд. Все буде так, як задумано. (Все буде гаразд, оскільки так уже було, подумав Харлан. Коло замикається…) Очевидно, на Куперовім обличчі промайнула тінь сумніву, бо Твісел поквапливо додав:

— Координати ретельно вивірені. Я ще раніше хотів пояснити тобі наші методи, а зараз для цього слушна нагода. До речі, це допоможе і Харлану краще зрозуміти систему управління капсулою. (Харлан різко обернувся від вікна й утупився в пульт управління. Крізь завісу відчаю зблиснув кволий промінчик надії. А що, коли…)

Твісел усе ще читав Куперові лекцію повчальним тоном шкільного учителя, і Харлан краєм вуха прислуховувався до його слів.

— Неважко зрозуміти, — пояснював Твісел, — що основна наша проблема полягала в тому, щоб визначити, як далеко в Первісну епоху можна послати об’єкт, давши йому енергетичний поштовх. Найпростіше було послати в минуле капсулу з людиною, яка б вимірювала рівень втраченої енергії. З допомогою астрономічних спостережень або одержуючи інформацію з радіопередач, ця людина щоразу визначала б, у яке Сторіччя вона потрапила, з точністю до сотих часток. Однак такий процес був би надто повільний, ще й небезпечний, оскільки нашого посланця могли б помітити місцеві жителі, що обернулося б катастрофічними наслідками для всього проекту.