Айзек Азімов - Кінець Вічності

А як швидко він здав свої позиції, коли зайшла мова про Нойс! «Їй ніхто не заподіє ніякого лиха, — присягався він. — Усе буде гаразд».

Як він міг йому повірити? Якщо вони справді не хотіли заподіяти лиха Нойс, не мали на меті нічого поганого, то навіщо тоді перегородили темпоральним бар’єром капсульні шахти в стотисячному? Самий цей факт повинен був видати Твісела з головою.

Бо йому самому — і який же він дурень! — так хотілося вірити в свою могутність, що він дозволив водити себе за ніс протягом кількох останніх біогодин, аж поки опинився в цій замкненій кімнатці, де він зовсім не потрібен — навіть для того, щоб натиснути пускову кнопку.

Від одного удару він втратив під ногами грунт, позбувся колишньої могутності. Замість козирів у нього в руках залишилися самі двійки. Він уже ніколи не побачить Нойс! Йому вже байдуже, яка на нього чекає кара. Яке це має значення, коли він навіки втратив Нойс?

Йому навіть не спало на думку, що проект ось-ось буде завершено. А шкода! Бо тільки це могло йому завдати останньої поразки.

Знову глухо пролунав голос Твісела:

— Я уриваю з тобою зв’язок, мій хлопчику.

Харлан залишився сам, безпорадний, нікому непотрібний…

Увійшов Брінзлі Купер. Його тонке обличчя розрум’янилося від збудження й здавалося майже юнацьким, незважаючи на густі малансонівські вуса, що підковою звисали з верхньої губи.

Харлан міг бачити його крізь вікно, виразно чути його голос по радіо. Він подумав із гіркотою в душі: «Малансонівські вуса! Ну, звичайно!..»

Купер підійшов до Твісела.

— Вони не хотіли мене впускати сюди до останньої миті, Обчислювачу.

— Правильно робили, — відповів Твісел. — Їм було дано на це відповідні інструкції.

— Але ж уже час вирушати?

— Зачекай хвильку.

— А я повернусь назад? Побачу Вічність знову?

Незважаючи на бадьорий Куперів вигляд, у голосі його бриніла непевність.

Харлан у відчаї стис кулаки й підніс їх до заґратованого вікна. Йому так хотілося вибити скло й закричати: «Зупиніться! Прийміть мої умови, а то я…» Та ба, він був безпорадний.

Купер оглянув приміщення, навіть не помітивши, що Твісел не відповів на його запитання. У вікні пультової рубки вік помітив Харлана й замахав йому рукою.

— Техніку Харлан! — збуджено вигукнув він. — Ідіть сюди. Я хочу перед від’їздом потиснути вам руку.

— Тільки не зараз, мій хлопчику, не зараз, — втрутився Твісел. — Харлан стоїть за пультом.

— Правда? А знаєте, в нього кепський вигляд.

— Я щойно розповів йому про справжню мету нашого проекту, — сказав Твісел. — Боюсь, після цього будь-кому стане погано.

— О всемогутній Часе! Ви маєте рацію. Минуло вже кілька тижнів, відколи я дізнався про це, а ще й досі не прийду до тями.

Він засміявся нервовим, майже істеричним смішком.

— Ніяк не збагну своєю твердолобою головою, що в цій виставі я граю головну роль. Я… я навіть трохи боюся.

— Я не виню тебе за це.

— А ще, знаєте, шлунок підводить. Він — найнещасливіша частина мого організму.

— Не хвилюйся, — сказав Твісел. — Це цілком природно й швидко минеться. Вже наближається час від’їзду, а тобі ще треба одержати деякі додаткові інструкції. До того ж ти ще як слід не оглянув капсули, якою тобі доведеться скористатися.

Протягом двох останніх годин Харлан чув кожне їхнє слово, незалежно від того, бачив він їх чи ні. Він розумів, чому Твісел напучує Купера в такій дивній пишномовній манері. Куперові повідомлялися ті подробиці, про які він повинен буде потім згадати в «Мемуарах Малансона». (Замкнене коло. Замкнене коло! І не розімкнути, не розірвати його Харланові; він безсилий і не може, мов біблійний Самсон, повалити склепіння храму на голови своїх ворогів. Коло змикається невпинно й невблаганно).

— Звичайні капсули, — чув він Твіселів голос, — якщо можна так висловитися, відштовхуються і притягуються під дією Темпорального Поля. Рухаючись від Сторіччя А до Сторіччя Б в межах Вічності, вони живляться енергією і з відправного і з кінцевого пунктів.

А наша капсула має вийти за межі Вічності і необхідну енергію зможе одержати тільки у вихідному пункті, оскільки в пункті призначення такої енергії немає. Вона тільки відштовхнеться, але не притягуватиметься. Через те споживання нею енергії у відправному пункті зростає в десятки разів. І нам довелося прокласти вздовж капсульної шахти спеціальні енергопроводи, щоб відбирати енергію потрібної концентрації від Нової Зірки.