Айзек Азімов - Кінець Вічності

Харлан подивився на емблему Зв’язківця. Вона не була жовта, як в Обчислювача, або зелена, як у Розраховувача, або блакитна, як у Соціолога, або біла, як у Спостерігача. Всі Спеціалісти носили однотонні емблеми, а цей — просто блакитну смужку на білому тлі. Чоловік за робочим столом був усього-на-всього Зв’язківцем — представником обслуговуючого персоналу; ціла безодня відділяла його від Спеціалістів.

Але й він «косився на Техніка».

— Я чекаю, — сказав Харлан з прихованим сумом.

— Викликаю Обчислювача Фінджі, сер, — поквапливо відповів Зв’язківець.

Харлан пам’ятав 482-е Сторіччя солідним і розкішним; тепер воно здалось йому злиденним і вбогим.

Він звик до скла й порцеляни 575-го, до культу чистоти, що панував там. Йому став близький цей світ ясності та білизни, зрідка поцяцькований клаптиками світлих пастельних тонів.

Недоладні гіпсові завитушки 482-го, його яскраві строкаті барви, розмальовані металеві конструкції викликали в Харлана огиду.

Навіть Фінджі ніби понижчав на зріст. Два роки тому Спостерігачеві Харлану кожен жест Фінджі здавався могутнім і зловісним. Тепер Технікові Харлану з висоти його нового становища Фінджі видався жалюгідним і розгубленим. Харлан чекав, поки Обчислювач закінчить перебирати згортки перфострічок і підведе голову з виглядом людини, яка вирішила, що відвідувач одстояв відведений для нього час і тепер на нього можна звернути увагу.

Фінджі народився в енергетичному 600-му Сторіччі. Харлан довідався про цей факт від Твісела, і йому багато що прояснилося. Нерідкі напади роздратування могли бути природним наслідком постійного почуття непевності у цього гладкого, дебелого чолов’яги, який, звикнувши до непохитно міцних силових полів, тепер, на своє нещастя, мусив мати справу з крихкою, ненадійною матерією. Його скрадлива, котяча хода добре запам’яталася Харланові; як часто, підвівши від столу голову, він раптом помічав на собі пильний погляд Фінджі; Обчислювач мовби підкрадався, його поява завжди була нечутною. І тепер Харланові здавалось, що Фінджі ходить навшпиньки, немов боїться, аби не проломилася підлога під вагою його тіла.

«Не пристосувався він у цьому Секторі, — з добродушною поблажливістю подумав Харлан. — Єдине, що може допомогти йому, — це нове призначення».

— Здорові були, Техніку Харлане, — нарешті привітався Фінджі.

— Здрастуйте, Обчислювачу, — відповів Харлан.

— За ці два роки, відколи ви…

— Два біороки, — поправив його Харлан.

Фінджі кинув на нього здивований погляд.

— Так, так, авжеж, два біороки.

У Вічності не існувало Часу в звичайному розумінні цього слова, але людські тіла старіли, і це старіння було невблаганною міркою Часу навіть за браку самого фізичного феномена. Проте біологічний Час плинув, і за один біорік всередині Вічності людина старіла так само, як і за звичайний рік у Часі.

Одначе навіть найпедантичніші з Вічних рідко згадували про цю різницю. Надто зручно було казати: «побачимося взавтра», або «вчора я згадував про вас», або ж «зустрінемося на тому тижні», немов у Вічності й справді існували «вчора», «завтра» чи то «наступний тиждень». Для задоволення природних людських інстинктів у Вічності було запроваджено умовну «добу», що складалася з двадцяти чотирьох біогодин з формальним розподілом на «день» і «ніч», «сьогодні» й «учора».

— Протягом цих двох біороків, що минули після вашого від’їзду, — провадив далі Фінджі, — над 482-м поступово стала нависати криза. Виникла своєрідна, я сказав би навіть, делікатна і безпрецедентна ситуація. Зараз, як ніколи досі, нам потрібні точні Спостереження.

— Ви хочете використати мене як Спостерігача?

— Саме так. Звісно, неприпустиме марнотратство — доручати Технікові роботу Спостерігача, але ваші попередні Спостереження по-справжньому відзначаються ясністю й далекоглядністю. Це те, що нам потрібно сьогодні. А зараз дозвольте вам змалювати ситуацію в деталях…

Але Харланові тоді так і не вдалося познайомитися з деталями. Відчинилися двері, і він уже не чув, що йому казав Фінджі: його увагу заполонила дівчина, яка ввійшла до кабінету.

Не можна сказати, що Харлан ніколи досі не бачив у Вічності дівчат. Ніколи — не зовсім точне слово. Рідко, дуже рідко — так буде правильніше.

Але зустріти таку дівчину! Та ще й у Вічності!

Харлан бачив багато жінок під час своїх подорожей крізь Час, однак там, у Часі, він сприймав їх майже як предмети: як стіни й стелю, чашки й ложки, м’ячі й рукавички. Вони були фактами для Спостереження.