Иван Ефремов - Туманність Андромеди

— Бачите, спати не можна. Треба продумати всі варіанти, всі можливості. Наприкінці п’ятого кола повинно бути рішення.

— Але це ще сто десять годин…

— Гаразд, посплю тут у кріслі, коли закінчиться діяння спораміну. [3] Спорамін — ліки, які позбавляють людину необхідності спати (фантастичне). Я прийняв його двадцять чотири години тому.

Дівчина щось зосереджено обмірковувала і, нарешті, зважилася:

— Може, зменшити радіус кола? Що як у них аварія передавача?

— Не можна! Зменшити радіус, не сповільнюючи швидкості, — миттєве руйнування корабля. Зменшити швидкість і… потім без анамезону… півтора парсека із швидкістю найстародавніших місячних ракет? Через сто тисяч років наблизимось до нашої Сонячної системи.

— Розумію… Але не могли вони…

— Не могли. В далеку давнину люди могли бути недбалими або обдурювати одне одного і себе. Але не тепер!

— Я не про це, — образа забриніла в різкій відповіді дівчини. — Я хотіла сказати, що, можливо, «Альграб» теж шукає нас, відхилившись од курсу.

— Так дуже відхилитися він не міг. І не міг не вирушити в точно розрахований і призначений час. Коли б і сталося неймовірне і вийшли з ладу обидва передавачі, то зореліт, безсумнівно, почав би перетинати коло діаметрально, і ми почули б його на планетарному прийомі. Помилитися не можна — ось вона, умовна планета!

Ерг Ноор показав на дзеркальні екрани в нішах з усіх чотирьох боків поста управління. В глибокому мороці горіли незліченні зорі. На лівому передньому екрані швидко пролетів маленький сірий диск, ледь освітлений своїм світилом, надто віддаленим звідси, від краю системи Б7336С+87А.

— Наші бомбові маяки [4] Бомбові маяки — автоматичні станціїроботи для подачі потужних сигналів, що пробивають планетну атмосферу. Їх скидають із зорельотів (фантастичне). працюють чітко, хоч ми й скинули їх чотири незалежних роки [5] Незалежний рік — рік часу, за земною лічбою, незалежний від швидкості зорельота. тому. — Ерг Ноор показав на виразну смужку світла вздовж довгого скла в лівій стіні. — «Альграб» мав бути тут уже три місяці тому. Це значить, — Ноор завагався, ніби не наважувався винести вирок, — «Альграб» загинув!

— А якщо не загинув, а пошкоджений метеоритом і не може розвивати швидкості?.. — не хотіла втрачати надію рудоволоса дівчина.

— Не може розвивати швидкості! — повторив Ерг Ноор. — Та хіба це не те саме, коли між кораблем і метою стануть тисячоліття шляху? Тільки гірше — смерть прийде не відразу, минуть роки приреченої безнадійності. Може, вони покличуть — тоді дізнаємося… років через шість… на Землі.

Ерг Ноор швидко витягнув складане крісло зшд стола електронної обчислювальної машини. Це була мала модель «МНУ» 11. Досі через велику вагу, розміри і недостатню міцність не можна було встановлювати на зорельотах електронну машинумозок типу «ІТУ» для всебічних операцій і повністю доручити їй управління зорельотом. У посту управління мав чергувати навігатор, тим більше, що точне орієнтування курсу корабля на таку велику відстань було неможливе.

Руки начальника експедиції швидко, мов у піаніста, замелькали над рукоятками і кнопками обчислювальної машини. Бліде, з різкими рисами обличчя закам’яніло, високе чоло, вперто нахилене над пультом, здавалось, кидало виклик силам стихії, що загрожували живому маленькому світові, який забрався в заборонені глибини простору.

Ніза Кріт, юний астронавігатор, яка вперше потрапила в зоряну експедицію, стихла і не дихаючи стежила за Ноором, заглибленим у свої думки. Який спокійний, повний енергії й розуму коханий чоловік!.. Коханий уже давно, всі п’ять років. Немає рації таїти від нього… І він знає, Ніза відчував це… Зараз, коли сталося це лихо, їй випала радість чергувати разом з ним. Три місяці вічнавіч, поки решта екіпажу зорельота перебуває в солодкому гіпнотичному сні. Ще лишилося тринадцять днів, потім заснуть вони на півроку, поки не пройде ще дві зміни чергових: навігаторів, астрономів і механіків. Інші — біологи, геологи, чия робота почнеться тільки на місці прибуття, — можуть спати і довше, тоді як астрономи — о, в них напруженіша праця!

Ерг Ноор підвівся, і думки Нізи обірвались.

— Я піду в кабіну зоряних карт. Ваш відпочинок через… — він глянув на циферблат залежного годинника, — дев’ять годин. Встигну виспатись перед тим, як заступити вас.

— Я не втомилась, я буду тут скільки треба, аби тільки ви змогли відпочити!