Иван Ефремов: Туманність Андромеди

— На нашому шляху є сильне поле тяжіння — місце скупчення темної речовини в Скорпіоні, біля зірки 6555ЦР+11ПКУ, — заговорив Ноор. — Щоб уникнути витрати пального, треба відхилитися сюди, до Змії. В давнину літали без моторів, використовуючи гравітаційні поля як прискорювачі на їхніх краях.

— А ми можемо застосувати цей спосіб? — спитала Ніза.

— Ні, для цього наші зорельоти надто швидкі. Швидкість у п’ять шостих абсолютної одиниці, або двісті п’ятдесят тисяч кілометрів на секунду, збільшила б у земному полі тяжіння нашу вагу в дванадцять тисяч разів — отже, перетворила б усю експедицію на порох. Ми можемо летіти так тільки в просторі космосу, далеко від великих скупчень матерії. Як тільки зореліт починає входити в гравітаційне поле, то швидкість доводиться зменшувати тим більше, чим сильніше поле.

— Отже, тут суперечність, — Ніза подитячому підперла руками голову. — Чим сильніше поле тяжіння, тим повільніше треба летіти!

— Це правильно тільки для величезних субсвітлових [12] Субсвітлова швидкість — швидкість, що наближається до швидкості світла, тобто 300 000 км/сек. швидкостей, коли зореліт сам стає подібний до світлового променя і може рухатися тільки по прямій або по так званій кривій однакових напружень.

— Якщо я правильно зрозуміла, вам треба націлити наш «промінь» — «Тантру» — прямо на Сонячну систему.

— Саме в цьому найбільші труднощі зореплавання. Точно прицілитись на ту чи іншу зірку практично неможливо, хоча ми застосовуємо всі можливі виправлення розрахунків. Доводиться протягом усього шляху обчислювати все зростаючу похибку, міняючи курс корабля, тому і неможливе цілком автоматизоване управління. А тепер у нас небезпечне становище. Зупинка або хоча б сильне уповільнення польоту для нас після розгону означає смерть, бо знову набрати швидкість уже буде нічим. Ось небезпека, гляньте: область 344+2У зовсім не досліджена. Тут немає зірок, відоме тільки гравітаційне поле — ось його край. Для остаточного рішення почекаємо астрономів — після п’ятого кола ми розбудимо всіх, а поки що… — начальник експедиції потер скроні і позіхнув.

— Діяння спораміну закінчується, — вигукнула Ніза, — ви можете відпочити!

— Гаразд, я влантгуюся тут, у цьому кріслі. Може, станеться чудо — хоча б один звук!

У тоні Ерга Ноора прозвучало щось таке, од чого серце Нізи забилося від ніжності. Захотілося пригорнути до себе цю вперту голову, гладити темне волосся з передчасною сивиною…

Ніза підвелася, дбайливо склала довідкові аркуші і погасила світло, лишивши тільки тьмяне зелене освітлення вздовж панелей з приладами й годинниками. Зореліт ішов зовсім спокійно в цілковитій пустоті простору, огинаючи своє велетенське коло. Рудоволоса астронавігатор нечутно зайняла своє місце біля «мозку» величезного корабля. Як завжди, тихо співали прилади, настроєні на певну мелодію, — найменше порушення відгукнулося б фальшивою нотою. Але тиха мелодія бриніла в потрібній тональності. Колинеколи повторювалися неголосні удари, схожі на звуки гонга, — це вмикався допоміжний планетарний мотор, що скеровував курс «Тантри» по кривій. Грізні анамезонні двигуни мовчали. Спокій довгої ночі панував у сонному зорельоті, наче й не було серйозної небезпеки, що нависла над кораблем і його мешканцями. Осьось у рупорі приймача залунають довгожданні позивні, і два кораблі почнуть гальмувати свій неймовірно швидкий політ, зблизяться на паралельних курсах і, нарешті, точно зрівняють швидкість і немовби ляжуть поряд. Широка трубчаста галерея з’єднає маленькі світи обох кораблів, і «Тантра» знову набере своєї велетенської сили.

У глибині душі Ніза була спокійна: вона вірила своєму командирові. П’ять років мандрівки не були ані довгими, ані стомливими. Особливо після того, як до Нізи прийшла любов… Але й раніше захоплюючі, цікаві спостереження, електронні записи книжок, музики та фільмів давали можливість безперервно поповнювати свої знання і не так відчувати втрату своєї прекрасної Землі, що зникла, як піщинка, в глибинах безмежної темряви. Супутники були людьми величезних знань, а коли нерви втомлювались од вражень або від довгої напруженої праці… що ж, у тривалому сні, який підтримувався настроюванням на гіпнотичні коливання, великі відрізки часу провалювались у небуття, пролітали вмить. І поруч з коханим Ніза була щаслива. Її хвилювало тільки усвідомлення того, що іншим і особливо йому, Ергу Ноору, було важче. Коли б тільки вона могла!.. Ні, що може молодий, зовсім іще недосвідчений астронавігатор поруч з такими людьми! Але, може, допомагала її ніжність, постійне напруження доброї волі, гаряче бажання віддати все, щоб полегшити цю важку працю.