Григор Угаров - Невидимий риф

Загорський знову затиснув голову руками.

— Що сталося з нами потім?

— Вас при падінні поранило — випадково зачепило уламком гвинта.

Загорський довго дивився на Хаміда. В його свідомості зринали окремі епізоди пережитого. Він, мов оператор, який під час монтажу склеює шматки знятої плівки, намагався з'єднати всі події в тій послідовності, як вони відбувалися. Але в його голові миготіли тільки окремі кадри. Він згадав своє перебування на кораблі, людей, які оточували його. Потім у пам'яті спливла сцена в кабінеті Фенімора Кріпса, промайнула згадка про вертоліт і Вільямса Жорлінга. Але Загорський не міг визначити час і послідовність цих подій.

Коли асистент сказав Загорському, що його поранено, він спитав:

— Мене поранив Шнайдер?

— Ні, сер. Вас зачепило гвинтом вертольота, коли ви були вже в морі.

Загорський знов напружив пам'ять, у голові йому запаморочилось, і він знепритомнів…

Опритомнів Загорський вранці. З вікон, завішених оксамитовими фіранками й прозорим тюлем, лилося м'яке, заспокійливе світло. Він лежав у просторій кімнаті, з білою гіпсовою стелею і лискучою люстрою. Усе в цій кімнаті було йому знайоме — наче він колись уже мешкав тут.

«Де це я? — зітхнув Загорський. — Здається, допіру лежав десь у затінку пальм, а тепер опинився тут…»

Він обмацав собі голову. Голова була забинтована, і пов'язка трохи муляла йому. Обвів поглядом кімнату: лікарняна шафа, важкі двері, оббиті білою шкірою. Нараз Загорський здригнувся.

«А хто ця русява жінка в білому фартусі?»

Він замружив очі й подумав: «Мабуть, у мене галюцинація!»

Потім обхопив голову руками, затулив долонями обличчя, протер пальцями очі. Він боявся поглянути навколо себе. В голові все змішалося, запливло туманом. Як він опинився в цій кімнаті, хто ця. жінка, де він? Загорський поворухнувся і знову обвів поглядом кімнату. Тихою, нечутною ходою до нього підійшла жінка в білому фартусі. Загорський уп'яв у неї очі — вона здалася йому знайомою. Він підвівся на лікті й стрепенувся: в глибокому шкіряному кріслі біля невеличкого круглого столика сидів старий з клинцюватою борідкою, кошлатими бровами, в окулярах у золотій оправі. Старий трохи підвівся й привітно всміхнувся до Загорського.

«Цю людину я також знаю!» — здивувався Загорський.

— О, професоре, ви вже цілком одужали! — мовила русява синьоока жінка.

— Сподіваюсь! — промурмотів їй у відповідь Загорський, намагаючись пригадати, де він бачив цю жінку.

Старий з клинцюватою борідкою не по роках спритно підхопився з місця й швидкими кроками вийшов з кімнати.

— Я до ваших послуг, сер! — усміхнулася русява жінка. — Вам щось треба?

— Чи можу я побачити свого асистента? — спитав Загорський.

— Він прийде до вас о п'ятій годині!

— Де я?

— Між гостинних людей!

— Пробачте, але я хочу знати, де саме.

— У приватній лікарні.

— В якій країні?

— Далеко від нашої батьківщини!

В голосі жінки лунали жартівливі нотки, та професорові Загорському було не до жартів. Він насупив брови й суворо запитав:

— Це що — таємниця?

— Абсолютна, професоре!

— Значить, мене заарештовано?

— Ви лікуєтесь у приватній лікарні!

— Щойно ви сказали, що я цілком одужав. Отже, випишіть мене звідси!

Жінка всміхнулася.

— Це компетенція лікарів. Доведеться вам трохи зачекати.

— А ви хіба не лікарка?

Жінка заперечливо хитнула головою.

— Я студентка-фізик.

— То як же ви опинилися в лікарні?

— Сьогодні я чергую біля вас!

— Чергуєте? — витріщив на неї очі професор.

Жінка підійшла до вікна, відхилила тюлеву фіранку й прочинила одну раму. Кімнату сповнило свіже повітря.

Загорський, примруживши очі, стежив за нею. Коли вона знову підійшла до ліжка, він роздратовано проказав:

— Мені здається, що я став жертвою якогось шантажу!

— Ну, це вже ви нас ображаєте!

— А що ж тоді все це означає?

— Згодом ви про все довідаєтесь! Вас прихистили в безпечному місці! Радійте, що ви тут, а не на кораблі! Бо ваш корабель тепер — оселя мешканців підводного світу!

— Тобто корабель затонув?

— Як на мою думку, точніше сказати: його потопили!

— А екіпаж?

— Випадком урятувався тільки капітан. Джон Равен не пощадив навіть свого зятя! А втім, про це іншим разом — поки що вам потрібен абсолютний спокій. Може, ви чогось бажаєте?

— Викличіть, будь ласка, мого асистента!

— Абдулові Хаміду вже призначено час. Він буде тут о п'ятій годині. Але якщо професор дозволить, то Абдул Хамід може прийти й раніше! Я перекажу професорові ваше прохання!