Роберт Хайнлайн - Чужинець на чужій землі

– Так, лікарю, – із сумнівом відповів Фрейм.

– І ще: коли він отямиться, покажіть йому, як користуватися ванною. Нехай санітар вам допоможе; не хочу, щоб він впав.

– Так, сер. Гм, а яким чином… Я маю на увазі – як?

– Що? Ну звісно ж, покажіть йому! Продемонструйте. Скоріше за все, він не зрозуміє багато з того, що ви скажете, – але він хапає все на льоту. Він самостійно прийматиме ванну вже до кінця цього тижня.

Сміт пообідав без допомоги. Трохи згодом прийшов санітар, щоб забрати тацю. Чоловік роззирнувся навколо, а потім підійшов до ліжка і схилився над ним.

– Послухай, – пошепки сказав він. – У мене є гарна пропозиція для тебе.

– Перепрошую?

– Угода, вигідна справа, спосіб, завдяки якому ти легко заробиш купу грошей.

– Гроші? Що таке «гроші»?

– Не зважай на філософію, гроші потрібні усім. А зараз слухай. Я повинен говорити швидко, тому що мені не можна бути тут довго. Я представляю «Незрівнянні сенсації». Ми заплатимо тобі шістдесят тисяч за ексклюзивну історію. Це буде неважко: у нас є найкращі автори-примари. Ти просто говори і відповідай на запитання, а вони зліплять все докупи. – Він витягнув аркуш паперу. – Просто прочитай це і підпиши. Перша частина оплати при мені.

Сміт взяв аркуш і задумливо розглядав його, тримаючи догори дриґом.

– О Боже! Ти не читаєш англійською?

Сміт досить добре зрозумів це, щоб відповісти:

– Ні.

– Що ж… Ось, я прочитаю для тебе, потім просто постав відбиток пальця у квадратику, і я засвідчу це. «Я, що підписуюсь нижче, Валентин Майкл Сміт, відомий як Людина з Марса, даю згоду і віддаю „Неймовірним сенсаціям“ з обмеженою відповідальністю усі ексклюзивні права на свою справжню історію під заголовком „Я був ув’язнений на Марсі“ в обмін на…»

– Санітаре!

Лікар Фрейм стояв у дверях кімнати спостереження, аркуш зник у кишенях чоловіка.

– Проходьте, сер. Я просто забираю його тацю.

– Що ти читав?

– Нічого.

– Я бачив тебе. Байдуже, негайно вийди звідси. Цього пацієнта не можна турбувати.

Чоловік підкорився. Доктор Фрейм зачинив за ним двері. Сміт нерухомо лежав півгодини, але хоч як намагався, так і не зміг ґрокнути все до кінця.

Джилліан Бордмен була висококваліфікованою медичною сестрою. Інтерни-бакалаври вважали її компетентною в багатьох галузях, а от жінки дуже недолюблювали. Проте це не шкодило ані їй, ані її хобі – чоловікам. Коли до неї дійшли чутки, що у спеціальну палату К-12 помістили пацієнта, який ніколи в житті не бачив жінки, вона не повірила. Коли детальні пояснення все-таки переконали її, вона твердо вирішила це виправити. У той день Джилл чергувала як старша на поверсі в тому крилі, де перебував Сміт. Щойно з’явилася нагода, вона пішла подивитися на дивного пацієнта.

Вона знала про правило «ніяких відвідувачів-жінок», проте, хоч і не вважалася відвідувачкою, пропливла повз вартових морських піхотинців, навіть не намагаючись скористатися дверима, які вони охороняли: піхотинці, як вона з’ясувала, мають сталу звичку розуміти накази дослівно. Замість цього вона пройшла у сусідню кімнату спостереження. Лікар «Тед» Тадей чергував сам.

Він подивився на неї.

– Ти ба, це ж «Ямочки на щічках»! Привіт, солоденька. Що привело тебе сюди?

Вона сіла на край його столу й потягнулась за цигарками.

– Для тебе «міс Ямочки на щічках», друже, – але я на роботі. Цей візит – частина обходу. Як твій пацієнт?

– Не забивай цим свою ясну голівоньку, крихітко, ти за нього не відповідаєш. Глянь у журналі наказів.

– Я читала його. Але хочу глянути на пацієнта.

– Одним словом – ні.

– О, Теде, не вказуй мені на правила. Я ж тебе знаю.

Він замислено вдивлявся у свої нігті.

– Ти коли-небудь працювала з лікарем Нельсоном?

– Ні. А що?

– Якщо я дозволю твоїй маленькій ніжці переступити поріг, то вже завтра вранці опинюся в Антарктиді, де працюватиму наглядачем пінгвіненят. Тож забирай звідси свій задок і йди наглядай за іншими пацієнтами. Я не хотів би, щоб він бачив тебе навіть у кімнаті спостереження.

Вона встала.

– Лікар Нельсон часто сюди заходить?

– Не дуже – якщо я не покличу його. Він досі відсипається.

– Тож звідки тоді така жага до виконання обов’язків?

– Це все, сестро.

– Дуже добре, лікарю! – сказала вона і додала: – Падлюко.

– Джилл!

– А ще – чванькуватий нікчема.

Він зітхнув:

– У суботу ввечері все в силі?

Вона знизала плечима:

– Думаю, що так. У ці часи дівчині не можна вередувати.