Роберт Хайнлайн - Чужинець на чужій землі

– Держава? Ти маєш на увазі Федерацію чи Сполучені Штати?

– Ще одне гарне запитання, на яке я не можу відповісти. Його біологічні батьки походять з двох різних країн Федерації, а він народився за межами їх усіх… І в цьому вирішальна різниця – для людей, які голосують за ці блоки, та тих, хто давав дозвіл на патенти. Це не буде Сміт: адже він не знає, як відрізнити документи на передання власності від квитка на автобус. Думаю, це буде хто завгодно, хто зможе схопити та вчепитися в нього. У той самий час я сумніваюсь у тім, що Ллойдз коли-небудь підпише пожиттєве страхування: тут ризик не буде мінімальним.

– Бідне дитя! Нещасна, нещасна дитина!

У ресторані в Гейґерстауні, окрім гарної їжі, була ще й своя «атмосфера»: столики тут розмістили не тільки на газоні аж до маленького озера, а й на гілках трьох величезних старих дерев. Над кожним був споруджений дах, що створював в обідній зоні вічне літо – навіть у дощову чи сніжну погоду.

Джилл захотіла їсти вгорі на деревах, але Бен проігнорував її та підкупив метрдотеля, щоб він посадив їх за столик на свій вибір біля води, а потім замовив іще й портативне стерео, яке встановили поруч.

Джилл злегка роздратувалась.

– Бене, навіщо було їхати аж сюди та платити такі гроші, якщо ми не можемо поїсти на деревах і повинні терпіти цей джиттербокс?

– Терпіння, люба. Столики на деревах обладнані мікрофонами, щоб забезпечити обслуговування. Цей столик, сподіваюся, не має таких хитрощів, оскільки я бачив, як офіціант обрав його з купи тих, якими не користуються. Що ж до радіо – це не лише тому, що не по-американськи, і, можливо, справді згубно їсти, не втупившись у стерео. Але це також і шум, що заважатиме дистанційним мікрофонам, направленим на нас… Якщо припустити, що нишпорки містера Дуґласа нами цікавляться. А я не сумніваюся, що так воно і є.

– Ти серйозно вважаєш, що вони можуть за нами стежити, Бене? – Джилл здригнулася. – Не думаю, що злочинне життя – це моє.

– Дурниці! Коли я працював над хабарницьким скандалом у «Дженерал Синтетикс», то не спав двічі в одному місці плюс їв тільки напівфабрикати, які мусив купувати сам. Через деякий час тобі це починає подобатись – стимулює обмін речовин.

– Моєму обміну речовин це не потрібно, дякую. Все, що мені потрібно, – так це один особистий багатий пацієнт похилого віку.

– Не збираєшся виходити за мене, Джилл?

– Після того як мій майбутній чоловік відкине копита, збираюся. Чи, може, я буду така багата, що зможу дозволити тримати тебе замість домашнього улюбленця.

– Найкраща пропозиція за останні місяці. Як щодо того, щоб почати сьогодні ввечері?

– Після того як він відкине копита.

Коли вони пили коктейлі, музичне шоу разом з купою реклами, що лунало зі стерео та лупило по барабанних перетинках, раптово припинилось. На екрані з’явилося зображення диктора; він щиро посміхнувся і сказав:

– «НСМ», «Нові Світові Мережі» та їхній спонсор – мальтизіанські пастилки «Мудра дівчина» – мають честь та привілей поступитися кількома наступними хвилинами особливій, історично-важливій трансляції з Уряду Федерації. Пам’ятайте, друзі, кожна мудра дівчина користується «Мудрими дівчатами». Легко носити, приємно приймати, гарантовано жодних невдач; затверджено для продажу без рекомендації згідно з Громадським Законом 1312. Навіщо наважуватись на старомодні, неестетичні, шкідливі, непевні методи? Навіщо ризикувати втратити його любов та повагу? Пам’ятайте… – Привабливий вовкуватий диктор глянув убік і поспішив закінчити рекламний текст: – Я раджу вам «Мудру дівчину», яка своєю чергою передає слово Генеральному Секретарю та Людині з Марса!

ЗD картинка плавно змінилась на зображення молодої жінки, такої чуттєвої, неймовірно жіночної, звабливої, щоб примусити кожного чоловіка, який її побачить, бажати цей місцевий талант. Вона витягнулася, хитнулася і звабливо промовила:

– Я завжди користуюся «Мудрою дівчиною».

Картинка зблідла, і цілий оркестр взяв перші акорди «Нехай буде верховний спокій» [13] Гімн Федерації. . Бен промовив:

– А ти користуєшся «Мудрою Дівчиною»?

– Не твоє діло! – Вона здавалася роздратованою. І додала: – Це шарлатанська панацея. У будь-якому разі – що змусило тебе думати, що мені це потрібно?

Кекстон не відповів, а на екрані з’явились батьківські риси містера Генерального Секретаря Дуґласа.

– Друзі, – почав він, – громадяни Федерації! Сьогодні я маю унікальну честь та привілей. З часу тріумфального повернення «Чемпіона», нашого корабля-першопрохідця… – Він продовжив кількома тисячами гарно дібраних слів, щоб привітати жителів Землі з їхнім успішним контактом з іншою планетою, іншою цивілізованою расою. Він примудрився натякнути на те, що подвиг «Чемпіона» був особистим досягненням кожного жителя Федерації, і що всі вони могли б посприяти експедиції, якби не були зайняті іншою серйозною роботою, і що він, Секретар Дуґлас, був обраний ними як звичайний інструмент для виконання їхньої волі. Лестощі ніколи не говорилися прямо – завжди приховано. У підтексті припускалося, що бути звичайною людиною означає бути рівним будь-кому, або й навіть кращим за більшість, і що старий добрий Джо Дуґлас – втілення звичайної людини. Навіть його зім’ята краватка та розтріпане волосся було «просто людським».