Курт Воннегут - Колиска для кішки

– Замерзнуть. Але льоду-дев’ять не існує.

– А океани, куди впадають замерзлі ріки?

– Замерзнуть теж, звісно, – різко кинув він. – Бачу, ви вже вирішили винести на ринок сенсаційну історію про лід-дев’ять. Кажу вам ще раз, цієї речі не існує!

– І джерела, що живлять замерзлі озера та струмки, і всі підземні води, що живлять джерела?

– Замерзнуть, чорт забирай! – вигукнув він. – Шкода, що я відразу не розпізнав вас як представника жовтої преси, – сказав він пишномовно, піднявшись на ноги. – Я не допустив би вас сюди навіть на хвилину!

– А дощ?

– Коли почнеться дощ, краплі перетворяться на маленькі часточки льоду-дев’ять – і тоді настане кінець світу. А зараз – кінець інтерв’ю! На все добре!

Доктор Брид помилявся щонайменше в одному: така штука, як лід-дев’ять, існувала.

Знаходилась вона не деінде, а на нашій Землі.

Лід-дев’ять був останнім даром, який створив Фелікс Гоніккер для людства, перш ніж піти по заслужену винагороду.

Нікому не було відомо, що він робить. Жодних записів про те, що він зробив, не залишилось. Щоправда, для цього акту творіння він потребував складних приладів, але вони вже були в Дослідній лабораторії. Доктору Гоніккеру треба було лише ходити по сусідах та позичати те чи інше, як годиться між добрими друзями: набридати сусідам, аж доки нарешті, так би мовити, не спечеш свою останню порцію печива.

Він створив крихту льоду-дев’ять. Вона була блакитно-білою. Вона мала точку плавлення сто чотирнадцять градусів за Фаренгейтом.

Фелікс Гоніккер поклав крихту льоду до маленької склянки, склянку він поклав до своєї кишені. І поїхав зі своїми трьома дітьми на дачу, на мис Код, святкувати Різдво.

Анджелі було тоді тридцять чотири роки. Френку – двадцять чотири. Малюку Ньюту – вісімнадцять.

Старий татко помер у Святвечір, розповівши про лід-дев’ять тільки дітям.

Діти поділили лід-дев’ять між собою.

Тут я маю розповісти, що боконісти називають вампітером. Вампітер – це вісь карасу . Не може бути карасу без вампітера , учить нас Боконон, як не буває колеса без втулки.

Вампітером може бути що завгодно: дерево, камінь, тварина, ідея, книга, мелодія, Святий Ґрааль. Що б то не було, члени карасу обертаються навколо нього у величному хаосі, подібному до спіральної туманності. Зрозуміло, що орбіти, якими рухаються члени карасу відносно свого спільного вампітера , чисто духовні. Обертаються душі, а не тіла. Як учить нас співати Боконон:

Але вампітери зникають і вампітери з’являються, каже нам Боконон.

У будь-який час карас насправді має два вампітери : вагомість одного зростає, другого – зменшується.

Я майже впевнений, що в той час, коли я розмовляв з доктором Бридом в Іліумі, зростаючим вампітером мого карасу була саме ця кристалічна форма води, цей блакитно-білий клейнод, це сім’я лихої долі, що зветься лід-дев’ять.

Коли я розмовляв з доктором Бридом в Іліумі, Анджела, Франклін та Ньютон Гоніккери вже мали у своєму розпорядженні зернятка льоду-дев’ять, зернятка, вирощені їхнім батьком, так би мовити, скалки великої брили.

Що станеться з тими трьома скалками, було, я впевнений, головною турботою мого карасу .

Поки що я не можу сказати ще щось про вампітери мого карасу .

Після неприємного інтерв’ю з доктором Бридом у Дослідній лабораторії Загальної сталеплавильної компанії я потрапив до рук міс Фауст. Їй було велено виставити мене геть. Однак я зумів умовити її спершу показати мені лабораторію покійного доктора Гоніккера.

По дорозі я спитав, чи добре вона знала Гоніккера. Лукаво усміхнувшись, вона відповіла відверто й розумно.

– Не думаю, що його так легко було пізнати. Розумієте, коли люди кажуть, що «знають» когось, добре чи не дуже, ідеться про особисті таємниці: були вони посвячені в них чи ні. Люди мають на увазі інтимні речі, сімейні справи, любовні історії, – сказала мені ця мила стара леді. – У житті доктора Гоніккера мало місце все, що буває в кожної живої людини, але для нього це не було головним.

– А що ж тоді було? – спитав я.

– Доктор Брид часто повторює мені, що головним для Гоніккера була істина.