Николай Дашкиев: "Володар Всесвіту"

Доводилося визнати, що Лимар і Щеглов загинули.

Другого дня Гаррі працювати не міг. Хоч «сліпота» минула, він скаржився на сильний головний біль і раз по раз прикладав примочки до запалених очей. Та й Джек почував себе кепсько: пухирі потріскалися, і рука вкрилася виразками. Друзів не залишало почуття пригніченості, тривоги і навіть страху.

Джек Петерсон і Гаррі Блеквел — практичні американці, досвідчені інженери — були далекі від віри в надприродність подій. Вони чудово усвідомлювали, що дивні порушення психіки, які можуть призвести до найтяжчих наслідків, викликані певними, хоч і невідомими причинами.

— Гаррі, а чи не впливають на організм мікрохвилі? — запитав Джек, задумливо погладжуючи лисину.

Гаррі неквапно похитав головою:

— Не знаю, Джек. Я помітив тільки одне: хворобливі симптоми і галюцинації починаються в мене при точній настройці приладу і поблизу від нього. Біля вікна, наприклад, стогін ледве чути, а болю я не відчував зовсім…

— М-да… А чи не запитати нам Харвуда… Гаррі злякано замахав руками:

— Та що ти, Джек?! Пам'ятаєш умову: «Жодних запитань! Жодних експериментів!» Чи ти хочеш, щоб нас вигнали звідси?.. Ні, краще збожеволіти отут, аніж здохнути з голоду на батьківщині. Єдине, що можна зробити, — спробувати захищатися власними засобами. Давай поміркуємо: а що, коли заекранувати інтегратор листом свинцю, наприклад?.. А потім, слід було б…

— Тс-с-с, Гаррі! Десята!

Професор Харвуд, як завжди, зайшов до лабораторії точно о десятій. Він одразу ж помітив запалені очі Гаррі й забинтовану руку Джека, але не сказав нічого й схилився над інтегратором.

— Містер Харвуд… — Джек переступав з ноги на ногу. — Гаррі захворів. Днів зо два мені доведеться працювати одному…

Харвуд холодно хитнув головою:

— Гаразд. Блеквел, ідіть до лікаря. Петерсон, продовжуйте вашу справу. Експериментальний час буде зменшено на дві години. Це вас влаштовує?

— Так, містер Харвуд. Але я хотів би одержати інструктаж — адже я не працював з інтегратором. Крім того, мене цікавить…

— Мені цілком байдуже, що вас цікавить, містер Петерсон! — професор Харвуд стиснув тонкі білі губи й пригладив рукою аж надто прилизане ріденьке волосся. — Все, що вам слід знати, я з'ясую.

Він вийшов з лабораторії і за кілька хвилин повернувся з чудним металевим, схожим на велику автомобільну фару шоломом в руках. Від шолома тягнувся гнучкий металевий лускатий кабель. Харвуд приєднав цей кабель до інтегратора і кивнув Петерсонові: — Ввімкніть перший період. Хвиля сімдесят п'ять.;. Ні, не так. Спочатку перевірте стабілізатор.

Джек заметушився над приладами. Його страшенно обурював зневажливий погляд і нахабний тон голосу Харвуда, але він боявся заперечити босові не тільки словом, а й поглядом.

— Ну, то йдіть сюди. Бачите: оці криві лінії на екрані повинні збігатися. Зрозуміло?

— Так. Але…

— Вам зрозуміло, містер Петерсон?.. У цьому й полягає ваше завдання. З ним упорався б перший-ліпший вихованець коледжу. Але… Але я вирішив найняти досвідченого фахівця. Просто, про всяк випадок.

Петерсон знітився. Натяк Харвуда здався йому більш аніж прозорим.

Літній інженер дивився на молодого професора з неприхованою тривогою. Харвуду було не більше як тридцять п'ять. Правильні риси обличчя, високе чисте чоло, владні очі. Харвуд був навіть красивим. Але його обличчя було застиглою маскою, в погляді світилася холодна жорстокість, а чоло… Що могло критися за оцим сократівським чолом?.. У всякому разі, в мозкові Харвуда не знайшлося б місця для сантиментів. Тільки розрахунок — безжальний, сухий. Такі люди здатні і на грандіозні відкриття, і на неймовірні злочини.

Харвуд, не скидаючи шолома, сидів біля інтегратора мовчки, наче дослухаючись до власних думок. Потім зірвався з місця і, кусаючи губу, занепокоєно обвів поглядом кімнату. Вій і справді наче прислухався: крутив головою туди й сюди, напіводкривши рота. Нарешті посміхнувся, — зловтішно, переможно, — вимкнув апарат і, захопивши з собою шолом, швидкими кроками вийшов з лабораторії.

А через дві-три хвилини по тому до під'їзду майже безшумно підкотив шикарний автомобіль. З нього вийшов товстун з сигарою в зубах і молода вродлива дівчина. Професор Харвуд поспішив їм назустріч сліпуче посміхаючись.

Джек одвернувся од вікна і, насупивши широкі руді брови, почав роздратовано ходити по лабораторії. Його заінтригувала дивна поведінка Харвуда: можна було заприсягнутися, що бос зачув гуркіт мотора тоді, коли автомобіль був ще за кілька кілометрів од маєтку. Отже, таємничий інтегратор — не що інше, як удосконалений звукоуловлювач? Але навіщо тоді оцей шолом — без мікрофона, без навушників?