Николай Дашкиев - Володар Всесвіту

— Татусю, ти справді — старенький, дурненький товстун! — збуджено засміялася дівчина. — Генрі мені говорив: слід домовитися з Паркером заздалегідь. Просто, щоб він не заважав. А потім… О тату!.. Інтегратор містера Харвуда і мільйони міс Кніпс!.. Та ми розчавимо Паркера, мов комаху!

— Ну, мільйони ще не твої! — пирхнув містер Кніпс.

Ця розмова була не з цікавих. Джек почав прислухатися до іншої.

— …Як мені доповіли… ви, містер Харвуд… умієте робити бізнес… — нудно тягнув чийсь голос. — Але з Кліпсом… у вас навряд чи щось вийде. Старому невистачає розмаху… Я поінформований, що навіть ті півмільйона доларів, які витрачено вами на оцю лабораторію, були… е-е… просто подаровані вам чарівною міс Бетсі… М-м-м… Я зміг би виплатити за вас неустойку… і… надав би вам можливості побудувати нову лабораторію, не обмежуючи вас у коштах…

Настала пауза. Нарешті прозвучав несміливий, запобігливий голос Харвуда:

— Але я люблю Бетсі, і вона згодна стати моєю дружиною…

— М-м… Я не можу запропонувати вам подібної комбінації, бо дочки у мене нема. От хіба племінниця… Але я пропоную вам дещо краще: того дня, коли ваш апарат почне працювати бездоганно… е-е… ви станете моїм компаньйоном… Ваш інтегратор і мої… е-е… мільйони повергнуть увесь світ до ніг Америки…

Запала глибока мовчанка. Джек тримався рукою за груди, де шалено колотилося серце. Він був присутнім зараз при складанні надзвичайної угоди з далекосяжною метою: підкорити увесь світ! Яким чином? Що ж це за інтегратор такий?..

Джек заплющив очі, і в його уяві пропливли нескінченні стовпчики золотих монет. Блиск металу засліплював. У вухах лунав тонкий дзвін… А потім, немов на екрані кінотеатру, замерехтіли універсальні магазини, комфортабельні машини, швидкохідні яхти…

Петерсон не розумів, що з ним робиться. Він тільки відчув, що може мати все це. І навіть дуже просто. Оволодіти секретом інтегратора. Усунути… так, усунути, — вбити, знищити Харвуда й Сміта. А потім…

Джек подивився на свої великі жилаві руки, і йому яскраво уявилося: вони в крові… Так, це було дуже давно, на фермі, в Техасі. Джека, десятирічного хлопчика, батько примусив зарізати кроля. З того часу Петерсона нудило, коли він бачив кров. Ось і зараз…

Та все одно: перемогло хиже почуття. Джека вже не цікавила розмова Харвуда з мільйонером. Знаючи, що в кабінет боса навряд чи вдасться пролізти ще раз, інженер вирішив не гаяти часу. Наскільки вистачало шнура «радіошолома», він відійшов од інтегратора і, ледве дотягнувшись, дістав зі столу перше, що трапилося під руки, — товсту шкіряну папку. На її обкладинці, у горішньому кутку, світилися золоті готичні літери: «Отто Вагнер. Німеччина. Берлін».

— Вагнер… Вагнер… — шепотів Петерсон, розв'язуючи папку. — Хто такий Вагнер?

Спадали на думку славетний композитор Вагнер, потім лейтенант Вагнер з Чікаго, ресторатор Вагнер, ще кілька Вагнерів. Але як оця папка потрапила сюди?

Та ледве-но погляд Петерсона упав на перший аркуш грубезного рукопису, як інженер скрикнув од радості.

«Принцип роботи інтегратора», — було написано старанним, чітким почерком. А трохи нижче — підкреслено подвійною рискою — «ПЕРЕДУМОВИ. І. Фізична…»

О, Джек пізнавав знамениту німецьку педантичність! Логічно, пункт за пунктом, розкривалася суть дії апарата, призначеного для сприймання й посилення електромагнітних коливань мозку. Навіть не маючи «радіошолома», який в сотні раз підвищував розумові здібності, інженер зміг би легко розібратися в принципі дії інтегратора. Тепер же йому навіть не доводилося читати: один погляд на сторінку — і весь її зміст моментально вкладався у мозок.

А ось і схема приладу. Ого!.. Дев'ятсот вісімдесят радіолампочок!.. Та й лампи — невідомі: «OX-6-1107», «N-4-ВСУ»…

Інженер старанно дослідив радіосхему. Лише тепер він зрозумів, що інтегратор становив собою один з допоміжних керівних пристроїв. А основна конструкція — з величезним числом деталей і радіолампочок — очевидно, була дуже громіздкою. На схемі її окреслював знак суцільного екранування з приміткою: «Встановлювати на монолітній бетонній брилі масою щонайменше п'ятсот тонн».

Джек зрозумів принцип дії апарата. Він запам'ятав усю схему і міг би хоч зараз перерисувати ЇЇ на такий самісінький аркуш батистової кальки. Але щоб мати оцю неймовірну пам'ять і здатність до аналізу, слід володіти інтегратором.

Петерсон вирішив за всяку ціну переписати основні твердження рукопису і скопіювати радіосхему. Висмикнувши із стосу паперу чистий аркуш, він з запалом взявся до роботи.