Олесь Бердник - Стріла Часу

Рука важка, ніби свинцева. Але треба перебороти двадцятикратне перевантаження. Ось… Важілець, що вимикає двигуни! Готово! Гул двигунів затих. Зникла сила тяжіння. Доннер, який саме зробив зусилля, щоб дістати зброю, повис у повітрі, безладно розмахуючи руками.

— Мерзотники! — прохрипів Гнатенко, кидаючись до пістолета. На його шляху опинився Кельман. Посеред каюти зав’язалася боротьба. Десь у кутку затявкало цуценя. Воно наїжачилось, стрибнуло вперед і вчепилося Доннеру в руку. Той люто крикнув і відкинув тварину до стіни. Дніпр з розгону вдарився об щось тверде, заскавучав і безсило захитався в повітрі. Тоді Доннер, хапаючись руками за всілякі предмети, дотягнувся до пістолета, схопив його. Кельман, побачивши це, сильним ривком звільнився від супротивника і скочив убік. Доннер вистрілив. Мезонний промінь пронизав Гнатенка. Все було закінчено.

Тільки тоді американці глянули на екран зв’язку. З його глибини дивилося кам’яне обличчя Барбари. її очі погасли, вуста були міцно стулені.

— Радійте, міс Деніс, — важко дихаючи, промовив Доннер. — Тепер вже ніхто не завадить вам здобути першість!..

Барбара мовчала.

— Що ви, в кам’яний стовп перетворилися? — розсердився Кельман. — Давайте радіопеленг, ми повертаємося. Горового заберемо з собою… А ці — хай летять у простір… Доннер! Тягніть Горового, я виведу з ладу радіостанцію і автопілот. Маленький вибух. Ось патрон. Гей, міс Деніс, ворушіться, готуйте шлюз до прийому. Та не дивіться на нас звіром. Нічого їм не станеться, короткочасний шок! Продуктів їм вистачить років на двадцять, хай летять у безконечність! Ей, Доннер, живо!

…Барбара, побачивши підступність своїх супутників, наче заніміла. Вона не могла промовити й слова під час боротьби. Все було незрозумілим, жахливим, підлим. Чому так трапилося, що хочуть зробити Кельман і Доннер? Чому вони повертаються на «Сіріус», який не може продовжувати політ?

Хто винуватий в страшній трагедії? Вона одна! Тільки вона! Згодилася летіти в авантюрний політ! Для чого? Як сказав Горовий?.. Його слова й досі свердлять мозок розпеченими голками: «Наші дороги зійшлися… а цілі?..» Яка була в неї ціль? Прокляття! Герд використав її, як маріонетку! Невже це його задум? Не може бути. Навіщо?

Барбара одягнула скафандр, увімкнула радіопеленг для своїх супутників. В мозку визріло рішення. «Тільки так!»

Вона дістала з ніші пістолет, всунула його в кобуру на поясі. Потім вийшла в коридор, а звідти в шлюз. Насоси запрацювали. Повітря потяглося в спеціальні отвори. Вхідний люк відкрився. В темряві простору вже видно було спалахи вибухів портативних двигунів.

— Міс Деніс! — почувся голос Доннера. — Ви готові?

— Так! — спокійно відповіла Барбара.

— Приймайте Горового! Його треба забрати з собою! Такий наказ шефа!

— Шефа? — вражено скрикнула дівчина.

— Еге ж! Чого це вас дивує?

— Я не розумію, для чого ви повертаєтесь на «Сіріус»? Адже ми не полетимо далі, двигуни не працюють!

Було чути, як Доннер засміявся.

— Маленька інсценізація, міс Деніс, пробачте за неї! Ми розімкнули мережу електроструму!.. А так все в порядку!..

Барбара схопилася долонями за шолом, застогнала крізь зціплені зуби. Яка мерзота! її обвели навколо пальця, як дитину, зробили пасивною співучасницею злочину!.. І в який час? Коли Землі загрожує загибель!..

Постаті космонавтів уже зовсім недалеко. На міцному шнурку за Доннером тягнеться тіло Горового. Доннер підтягує космонавта вперед, проштовхує його в люк.

— Приймайте колегу, — жартує Доннер.

Він ще може блюзнірствувати, підлий Іуда! Ось зараз ти пожнеш те, що посіяв!

Барбара схопила Горового, поклала позаду себе, блискавично повернулася до отвору і спрямувала пістолет на Доннера, який уже збирався залізти в люк.

— Що ви робите? А-а-а! — лунає в навушниках звірячий рев.

Синюваті спалахи… Тіло Доннера безвладно повисло поряд із люком. Барбара огидливо відштовхнула його у простір, рішуче ввімкнула автомати. Люк зачинився, в шлюз ринули струмені повітря.

— Міс Деніс! Міс Деніс! — почувся в телефонах приглушений голос Кельмана. — Я повертаюсь. Що у вас трапилося? Чому зачинено люк?

— Ви залишитесь в просторі, Кельман! — холодно відповіла Барбара. — Я лечу далі сама!..

— Ви збожеволіли! — ревнув Кельман. — Треба повертатися на Землю!

— Я маю наказ шефа! — зловісно сказала Деніс. — Хіба ви забули, що я командир корабля!..

— Ідіотка! Сопливе дівчисько! — аж захлинувся голос Кельмана. — Ти — просто іграшка в руках Герда! Йому треба було зірвати політ Горового!..