Олесь Бердник - Стріла Часу

— Міс Деніс прибула, — сказав він.

— Запрошуй, — оживився Герд. Він встав з-за столу і рушив до дверей, куди бурею влетіла Барбара. Вона цмокнула шефа в щоку, скинула з плечей шубу, яку Герд підхопив і кинув на крісло.

— Що трапилося, шеф? — здивовано запитала дівчина. — Чому така поспішність? Я навіть не встигла відпочити…

— Відпочинеш під час нового польоту, — лагідно сказав шеф. — Ти ж знаєш, що я тебе даремно не турбуватиму…

— Знову політ? — вражено скрикнула дівчина. — Куди?

— Ти чула про план Горового?

— Так! — закивала головою Барбара. — Чудовий, гуманний план. Я заздрю йому і вітаю!

— Це добре, — м’яко сказав Герд, поклавши руки на плечі дівчини. — Але ти, дочко, забула про престиж Америки!

— Престиж… Америки?

— Так. «Сіріус» мусить першим сісти на ту дивну планету. І я подумав про тебе. Хіба тільки Горовий може повідомити на Землю, що являє собою планета?

Барбара щасливо засміялася, якось по-дитячому кинулася Герду на шию.

— Ви геній, шеф! Я все зрозуміла! Коли вилітати?

— Негайно! Радари з супутника «Америка-4» прокладатимуть для тебе радіокурс. За орбітами зовнішніх планет ти обчислиш точніший курс з допомогою даних наших обсерваторій. Отже, все готово! В саду тебе чекає вертоліт. Мчи на космодром!

— А екіпаж? — стривожилася Барбара. — Всі мої товариші залишилися в Антарктиці!..

— Все гаразд! — заспокоїв її Герд. — 3 тобою полетять відомі пілоти Кельман і Доннер. Вони знайомі з «Сіріусом». Ну, прощай, дочко, бажаю щастя і успіху! Ти повернешся героєм!

Барбара, сповнена хвилювання й тривоги, наспіх попрощалася з шефом і кулею вилетіла в коридор.

— Супутники наздоженуть тебе! — крикнув їй вслід Герд.

…В ті тривожні часи мільярди людей не відходили від радіоприймачів. Щогодини з космольота Горового радіостанція Всесвітнього Конгресу Науки приймала коротке повідомлення і транслювала його по всій радіомережі Землі. Політ проходив нормально. Кожна година наближала «Вітчизну» до чужої планети, до розв’язання інтригуючої, тривожної тайни…

Розігнавши «Вітчизну» до швидкості трьох тисяч кілометрів на секунду з допомогою гравітаційних двигунів, Горовий вимкнув автомати. Вібрація корпуса затихла. Почала працювати система штучного тяжіння. Діжа перевірив курс. Зорельот знаходився недалеко від орбіти Марса. Ніжне сяйво зоряного скупчення Плеяд тремтіло в передньому перископі.

Леонід передав чергове повідомлення на Землю і почав з допомогою електронного мозку корабля обчислювати складну криву, по якій треба було провести «Вітчизну» поза площиною астероїдів. Гнатенко перевіряв роботу радарних протиметеоритних установок. На одному з екранів він помітив світловий сигнал.

— Якесь тіло позаду! — крикнув Гнатенко. — Воно наближається!

— Ти хочеш сказати, — пожартував Діжа, — що метеорити почали літати з швидкістю трьох з половиною тисяч кілометрів на секунду?!

Гнатенко сердито поворушив плечима, ніби скидаючи якусь комаху.

— Тут не до жартів! Апаратура працює цілком нормально!

— Перемкни на стереоекран через систему електронної інверсії, — наказав Горовий.

На екрані виникла срібна цятка, яка, поступово збільшуючись, перетворювалася в чітко видимий корпус міжзоряного корабля.

— Що за чорт? — крикнув Діжа. — Ви бачите, це зорельот? І дуже дивної конструкції… Три рефлектори… Значить, він працює на принципі віддзеркалення радіації. Це корабель для міжзоряних польотів!

— Але ж на Землі ніхто не будував такого корабля! — розгублено скрикнув Леонід. — Що за таємниця!..

— Це якийсь «сюрприз» Герда, — похмуро сказав Горовий. — І зорельот веде, безумовно, космічна дівчина!

Як підтвердження його слів, на пульті зв’язку закліпали червоні вогники виклику. Пролунала знайома мелодія позивних космонавтів системи. Леонід увімкнув прийом. На екрані виникло зображення каюти чужого зорельота, потім обличчя Барбари Деніс — задоволене, щасливе.

— Хелло, колеги! — крикнула вона. — Я вітаю вас!

— Здрастуйте, міс Деніс! — здивовано відповів Горовий. — Що трапилося? Чому ви в космосі? Хто послав вас у простір в такий тривожний час?

— Чи не занадто багато запитань, мій супротивнику? — засміялася дівчина. — Ви не забули ще виставку космічного живопису? Пам’ятаєте, я сказала — «наші дороги ще зійдуться!» От вони й зійшлися! Я теж лечу на дивну і невідому планету!.. Але першості не віддам!

— Наші дороги зійшлися! — спохмурнів Горовий. — А от цілі — не знаю!