Олесь Бердник - Стріла Часу

— Що з тобою, Бобе? — різко запитав Рауль.

Очі хлопця сповнилися сльозами, він з благанням вчепився в руку інженера.

— Не треба, містере Рауль! Я все чув! Чуєте, не треба! Там же люди! Там мій брат!..

Обличчя Рауля зловісно посиніло, щелепи заходили під шкірою. Він схопив Боба за груди, підтягнув до себе і тихо прошепотів:

— Щеня! Що ти розумієш? Геть! Сиди в кутку!..

Сильною рукою інженер кинув хлопця до стіни. Двері рвучко відчинилися. Рауль кинувся прямо в білу віхолу. Сніг сліпив очі. Інженер увімкнув потужний ліхтар. Яскраве коло пропадало зовсім поряд, не пробиваючи густої стіни бурану. Та ось уже прозорий ковпак. Зараз! Тільки один рух рукою — і вся робота інженера Рауля злетить угору, розвіється з димом атомного вибуху. Нічого не зробиш! Рауль звик точно виконувати накази шефа!

Перед інженером з’явилася маленька постать. Вона розкинула руки навхрест, розіп’ялася на дверях. Прокляття! Це знову Боб!

— Не пущу! — прохрипів хлопець, з ненавистю блискаючи очима. — Вбийте, а не пущу!

— І вб’ю! — ревнув інженер, замахуючись кулаком. Тренованим ударом спортсмена він відкинув Боба в кучугуру снігу, до прірви. Радист зірвався на ноги і знову вчепився в груди Рауля, випльовуючи з рота кров і зуби. Інженер впав і покотився разом з хлопцем по снігу.

— Тобі ще мало? Мало? — хекав Рауль, молотячи щупле тіло Боба. — Ось тобі, ось тобі! Ось! Маєш! Щеня підле! Хам! Наволоч!

Боб, зібравши залишки сил, скочив на ноги, міцно вхопив інженера за комбінезон і рвонув його до прірви, всією вагою падаючи туди.

Над прірвою пролунав відчайдушний крик інженера. Пролунав і зник в густій білій масі снігового бурану…

Горовий повільно йшов по замерзлому ґрунті чужої планети. Спереду метлявся промінь потужного ліхтаря, вихоплюючи з пітьми скелі, глибокі тріщини, кручі, урвища. Ніяких слідів розумного життя! Значить, його гіпотеза була химерною? Жаль, дуже жаль! Невже доведеться знищити планету? Звідки вона, яка невідома сила кинула її в прірви Космосу, спрямувала в іншу систему?

Відповіді нема… Та й ніколи люди не довідаються про це! Тільки в сонячній системі з’явиться ще один пояс астероїдів, як після загибелі Та-іни!

Пора повертатися. Сто годин уже Горовий робить вилазки навколо «Сіріуса» на відстань до десяти-п’ятнадцяти кілометрів, але ніяких результатів. Попередні виміри показали, що планета вийде точно на орбіту Землі. Дані обсерваторій підтвердилися. Катастрофічна зустріч справді відбудеться, якщо тяжіння великих планет не відхилить шлях космічного гостя. Всі ці спостереження Горовий передав на Землю. Президент Всесвітнього Конгресу повідомив, що десять заряджених ракет готові до вильоту, і запропонував закінчити розвідку.

Та Горовому не хотілося відмовлятися так легко від привабливої гіпотези, хоч все свідчило проти неї. Ще трохи, ще останній сектор!

— Містер Горовий! — пролунало в телефонах. — Чи є що-небудь цікаве?

Горовий незадоволено поморщився. «Містер Горовий!» Який він містер? Зовсім інакше хотілося б звертатися до золотоволосої Барбари, зовсім інші слова бажалося б почути від неї!.. Сотні годин спільного польоту розкрили перед Василем прекрасну душу дівчини, ще більш зміцнили його підсвідоме, інтуїтивне почуття ніжності до неї. Але минула трагедія стіною постала між ними, віяла якимсь холодком, стримувала…

— Нічого, міс Барбаро, — спокійно сказав Горовий. — Ніяких слідів. Пройду ще трохи, кілометрів два… і повернуся назад! Сьогодні ж стартуємо… Як тільки дам сигнал — вмикайте пеленгатори, щоб я не блукав! Хоча в світлі Сонця видно верхівку «Сіріуса»…

— Гаразд! Я жду! — відповіла дівчина.

Горовий на мить зупинився, вимкнув ліхтар, оглянув виднокіл. При світлі далекого Сонця, яке здавалося крупною зіркою, видно було так, як при повному Місяці. На далекому обрії громадились гори, долини виблискували зеленим сяйвом, прямо перед Горовим, на рівнині, щось темніло. Повагавшись, Василь рушив туди.

По дорозі він переступив дві півметрові тріщини і, нарешті, зупинився перед високою стіною. Дивна скеля була зовсім гладенькою. її поверхня виблискувала в сяйві зірок і Сонця рожевим кольором. Горовий увімкнув ліхтар. Яскравий промінь заграв на стіні розмаїтими зайчиками. Космонавт провів блакитним лезом коло. Таємничий утвір природи не мав жодної западини.

У Василя захопило дух. А може, це штучна споруда? Хіба в природі зустрічаються такі моноліти? Це схоже на синтетичний матеріал!