Валентин Рич - Мушкетери

— Все одно, — запально сказав Тарасюк, — хай чотири! Чотири плюс два буде шість. Що за дивне число опорних пунктів?

— Гаразд, друзі, — примирливо сказала Майя. — Це так одразу не вирішити. От якби знати священне число…

Вона підійшла до багаття і тихо заспівала:

Це був напрочуд виключний випадок, коли людина стає пророком.

Йдеться про Леоніда Серьогіна, який заявив Тарасюку на початку минулого розділу, що він, Серьогін, на білому коні вже нікуди не в’їде…

Саме так усе й сталося. Повернення репортера в столицю нічим не нагадувало подорожі на білому коні. І не тільки тому, що не було виявлено пошани, з якою асоціюється подорож на цій непарнокопитій тварині дуже рідкісної масті.

Якщо з Москви на Кришталевий Серьогін добрався всього за добу, включаючи й автобус, то назад він подорожував три доби. Через нельотну погоду літак простояв у двох аеропортах по одному дню. В третьому затримався на всю ніч з якихось невідомих для пасажирів “технічних причин”. І, врешті-решт, у Москві їх прийняли тільки після того, як літак цілісіньку годину прасував повітря над передмістям. Та й то — не на Внуковський аеродром, а на Биковський, звідки треба їхати в місто електричкою, яка вже не ходила — було пізно. Щоправда, існувало таксі. Але який командировочний в останній день відрядження має гроші на таксі? Особливо якщо він на зворотному шляху просидів два дні без погоди і обидва рази обідав у вокзальному ресторані, та ще до того з пивом.

Одне слово, чекати в Биково довелося до ранку. На щастя, це був недільний ранок, а в неділю газета не виходила.

Отже, можна було відіспатися після триденного життя в повітрі і на твердих кріслах транзитних аеропортів.

197

А потім… Серьогін уже відчував, яке воно буде, оте саме “потім”.

…Черги біля газетних кіосків. Заголовок афішними літерами: ЇЇ ПОСТАВИЛИ АСТРОЛЬОТЧИКИ. Її — це кришталевську піраміду. Заінтригований “шапкою” читач з мало не звуковою швидкістю кинеться розгортати хрустку газету, аби негайно довідатись, що це за астрольотчики з’явилися на нашій Землі, кого й куди вони поставили.

…Величезне кліше з велетнем у скафандрі. Адже Матвій каже, що в жодній радянській газеті і в жодному радянському журналі немає про це ні слова, і Серьогін все одно виявиться першим, хоч і довідався про це останнім.

…І розповідь — схвильована, детальна, майстерно закручена розповідь про гігантську пірамідальну брилу в тайзі…

Серьогін заснув на середині наступної, вимовленої ним у думці фрази:

“Коли керівник групи вчених Бєлов і ваш кореспондент зміряли напрямок…”

Якби ми почали розповідати про все, що довелося пережити Леонідові Серьогіну в понеділок, ця книжка не була б дописана, через те, що серця авторів розірвались би від жалю до героя.

Почалося з того, що головний взагалі не прийняв Серьогіна, а звелів секретарці сказати, щоб він зайшов увечері з готовим матеріалом.

Але це ще нічого б. Головний завжди недолюблював розмови і надавав перевагу готовому матеріалові. Не раз на планерках він навчав репортерів “не язиком теліпати, а сокирою рубати”, маючи на увазі, звичайно, не сокиру, а авторучку та друкарську машинку.

Гірше прийшло через шість годин, коли головний сам подзвонив у відділ, запросив до себе Серьогіна і, приязно довідавшись про його здоров’я, провів рукою на рівні власних вух спочатку зліва направо, а потім справа наліво. Від цього жесту в животі у Серьогіна похололо, як у гладіатора, який угледів на трибунах опущені вниз пальчики римських матрон.

Даремно намагався Серьогін хвацько бравувати іменами Тарасюка й Бєлова. Даремно пробував переконати редактора в суперактуальності матеріалу, в тому, що цей матеріал відкриє нову еру — еру журналістики на міжзоряному рівні. Редактор лише заперечливо крутив головою, розділеною акуратним косим проділом. Досить з нього перших місць. Краще він обійдеться без перших повідомлень про загадкову знахідку серьогінських протеже, але зате й без перших спростувань з того ж самого приводу. До речі, хай Серьогін завдячує, долі, що його не пустили тоді в пустелю. Чи не хоче він потішитися з того, які “знахідки” робили там його підлеглі і на що вони витрачали там командировочні гроші, та й до того ж в іноземній валюті?