Валентин Рич - Мушкетери

— Бідному всюди ввижається золото!..

— Що ж було в печерах?

— Не знаю. Але там могли бути стародавні рукописи. Манускрипти, котрим ціни не складеш.

— І ви що-небудь знаєте про тих, хто це зробив? — спитав Тарасюк.

— Дуже мало, — зітхнув Фернан. — Знаю, що без змови з владою тут не обійшлося. Поки вони працювали в горах, доступ туди був закритий. Так само, як сьогодні, з ваших слів, сюди. А ще знаю, що місяця з півтора тому, тієї самої ночі, коли перекрили дороги в гори, із сейфа отця Філіпа — ігумена тутешнього монастиря — зник дуже стародавній манускрипт…

— Часом не той, що попав потім у пресу?

— Часом той. Точніше, викрали оригінал. А газета надрукувала фотокопію, котру я їм послав. Завдяки збігові деяких обставин у мене опинилася копія, котрою я спочатку не міг розпоряджатись. Але крадіжка розв’язала мені руки.

Тарасюк не зрозумів зв’язку між крадіжкою оригіналу і публікацією копії, але промовчав.

— Ну, рукопис — це ще я розумію, — сказав він по паузі. — Стародавні манускрипти дорожчі за золото… Будь-які злодії, довідавшись про них, не проти були б погріти руки. І навіть підкупити поліцію. Але піраміда! Кому потрібні три тисячі тонн битого каменю? Уявляю собі, що лишилося від піраміди!..

— Що й казати, — посміхнувся Гізе. — Знову крадіжка із зломом!

— Зачекайте! — Григорій взяв його за руку. — Можливо, її зроблено було з особливого каменю?

— Який там особливий, — відмахнувся Фернан. — Звичайний пісковик. Точно такий, як перший-ліпший тутешній камінь. Хоч оцей!

Він нахилився і підняв невелику жовту плитку.

— Але тоді навіщо ж? — Тарасюк почав ходити вперед і назад вздовж залізобетонної піраміди. — Нічого не розумію!..

Кілька хвилин він мовчки ходив, потім спитав Фернана:

— Ви були в цих печерах?

— Звичайно!

— До них чи після них?

— На жаль, після. Зрештою, моя пристрасть — наскельні малюнки. Тому я все одно 86 міг і раніше не знайти того, що знайшли вони.

— А сам вигляд печер не давав уяви про те, що за люди там нишпорили?

— Давав. Напевно, археологи. Все там було перерито найкваліфікованішим способом…

— Непогано! — промовив Тарасюк. — Загадки примножуються. Вже назбиралася ціла колекція. Давайте-но полічимо…

Фернан схвально кивнув.

— Загадка перша, — сказав Тарасюк. — Хто шукав у печерах стародавні рукописи і чому для нього стали закривати вхід у гори? Друга загадка: хто украв піраміду? Третя загадка: навіщо вкрали піраміду? Веселе життя!

— Життя як життя! — усміхнувся Фернан. — Їдьмо до мене, я покажу вам ще одну загадку. Четверту. До речі, в моєму готелі є вільні номери. Судячи з вашого вигляду, ви прямо з дороги. Чи не так?..

— Знаєте, Грегорі, — казав Фернан, ставлячи перед Тарасюком чашку паруючої чорної кави, — адже мене вже охопив відчай. Майже рік просидіти в Хірбеті в надії знайти печери! А коли ці печери знайдені, не виявити в них нічого. Але тепер… Це як чудо — розповідь хлопчика про биків…

— Мені теж подобається ваша історія з биками, — усміхнувся Тарасюк. — Але не тому, що бики, а тому, що Саммілі.

— Тобто? — не зрозумів Фернан.

— Бачите, коли Бєлов припускає, що космічний корабель сів у мертву пустелю, — це одне. Але, коли виявиться, що пустеля була в ті часи осередком людської цивілізації, — це зовсім інше. Ваші бики — це, можливо, загублений місток між саммілітами і Хірбетською пірамідою. І знаєте, що я думаю? Треба шукати в Саммілі не лише биків. Мало що там… Чи не так?

— У вас забуяла фантазія, — стримано сказав Фернан. — Не треба поспішати з висновками. Навіть коли ваш колега Бєлов у принципі й правду каже, то зараз ще дуже обмаль фактів, аби щось стверджувати. Вам треба збирати факти.

— А я був певний, що ви наш прибічник! — розчаровано мовив Тарасюк. — Отже, ви гуляли на світанку біля піраміди просто з цікавості?

— Ні, не просто. Я цілком згодний з шановним паном Бєловим, що самміліти й Хірбетська піраміда загадкові і що цікаво спробувати розкрити їхню таємницю… Тільки треба зберігати спокій. До речі, я ж обіцяв ще одну загадку. Прошу пробачити!

Він вийшов з кімнати і через кілька хвилин знову з’явився, тримаючи в руках дерев’яний ящик, очевидно, дуже важкий.

Поставивши ящик на підлогу, Фернан відчинив кришку, оббиту зсередини товстою повстю.

— Дивіться, що знайшов Халід в одній печері ще до того, як там побували невідомі грабіжники.

Тарасюк нахилився над ящиком і побачив круглий предмет, покритий чорно-зеленою коркою.