Борис Фрадкин - Полонені вогняної безодні

А ось вам другий бік справи. Проходження електричного струму через провідник відповідно законам фізики викликає появу магнітних силових ліній. А що має викликати цей єдиний виток навколо ядра? Я відповідаю: магнітне поле Землі.

Ті ж закони фізики підказують нам іще дещо. Струм, який іде дротом, може викликати, індуціювати струм в іншому провіднику. Для. нашого витка другою обмоткою є астеносфера. Саме там виникають струми Фуко, вони пересуваються слідом за ядром у вигляді вихорів і… У мене навіть голова паморочиться. Проте сумнівів уже нема: ці вторинні струми намагаються понести за собою речовину астеносфери, тобто створюють у ній вертикальні та горизонтальні течії, пересувають материки.

Розмірковуючи вголос, Микола Миколайович не припиняв спостережень і розрахунків. Скорюпін завмирав, чекаючи, що ось зараз учений зіб'ється, переплутає. Та все було гаразд. І Паша вдоволено усміхався, похитував головою, сам поринав в обчислення, доручені йому геологом. Час від часу він прислухався до голосу Миколи Миколайовича, розмірковуючи над його висновками. Як, скажімо, тиск може призвести до проковзування? Відомо, що дві металеві пластинки, покладені одна на одну, за високого тиску, спікаються в суцільний однорідний шмат металу. Та як уявити собі протилежне, коли тиск змушує металевий брус розпадатися на платівки?

Щодо самого Миколи Миколайовича, то його вже не бентежила ця суперечність. Головну увагу Дектярьов переніс на вивчення суміжного шару між ядром і четвертою геосферою.

Дектярьов спустився до кабіни керування й сів у крісло водія. Досить швидко розшукав маленьку зелену кнопку, не вагаючись, натиснув її. Підземохід зупинився.

Згори примчав переляканий Скорюпін.

— Що трапилося, Миколо Миколайовичу?

— Анічогісінько, Павле Дементійовичу. Ми трошечки постоїмо на місці. Мені треба зробити деякі заміри в зоні проковзування. Вона вже далеченько, а якщо рухатися, буде ще далі. Отож не хвилюйся, Пашо, все гаразд.

Чотири доби, поки вчений збирав матеріал, машина стояла нерухомо. Чотири доби Дектярьов удавав, що не помічає тужних Павлових очей.

Вчений працював. За чотири доби він змарнів. Він постійно, щохвилини відчував на собі Павлів докірливий погляд. Та почуття обов'язку було сильніше за почуття жалю. І хіба сам він не страждав від цієї вимушеної зупинки, яка ще на чотири дні затримала повернення на поверхню?

Коли підземохід знову рушив у дорогу, Микола Миколайович сказав Скорюпіну:

— Вмикай передавач.

Цілу годину тривала передача. Дектярьов докладно повідомляв результати останніх досліджень. Таємницю земного магнетизму розгадано. Характер сил, що пересувають материки, з'ясовано.

Щойно вони скінчили передачу, замиготіла стрілка індикатора.

— Станція на прийомі! — здивувався й не повірив своїм очам Павло.

«… Майже три місяці від вас нема ніяких звісток, — почули вони Ленин голос. — Всі сейсмічні станції ультразвукового зв'язку розшукують промінь вашого передавача, а знайти не можуть. Невже ви йдете далі, в глибочінь?..»

«А зараз, — після короткої паузи попередив диктор, — слухайте нас, зв'язківцю підземохода ПВ-313 Павле Скорюпін. З вами розмовлятиме Таня Єгорова…»

— Таня! — Павло розгублено озирнувся на Дектярьова.

А далі сталося те, до чого давно можна було звикнути: змійка на шкалі індикатора перетворилася на пряму лінію. Промінь станції ковзнув убік, загубившись в безкраїх масивах. Даремно Павло кликав на допомогу все своє мистецтво. Йому не щастило піймати навіть вторинні поздовжні коливання — луну передавача. У відчаї обертав він лімби настройки, працював перемикачами.

— Нічого, Павлушо, — намагався заспокоїти його Микола Миколайович, — ти не чуєш Таню, але вона зараз звертається до тебе, і це вже дещо значить… Хіба у тебе бракує фантазії уявити її біля мікрофона? А що вона каже, навіть мені не важко здогадатися, слово честі.

Скорюпін вимучено усміхнувся. Миколі Миколайовичу теж зробилося так тоскно на душі, як ще ніколи не бувало. Що ж це виходить: нагорі не одержано жодного повідомлення відтоді, як ПВ-313 поминув зону гіпоцентрів. Все, що зроблено ним, Дектярьовим, і Біронтом, не вийшло за межі корабля, а лежить ось тут в котушках магнітофонного дроту.

Позаду лишилося чотири тисячі кілометрів, та до центра землі ще дві тисячі триста. А потім без кінця-краю далекий шлях до поверхні. Хтозна, які нові випробування спіткають корабель?