Владимир Михайлов - Глибокий мінус

Потім він переодягся у все чисте і довго натирав черевики. Він заспокоївся лише, коли чорний пластик заблищав не гірше, ніж головний рефлектор. Звичайно, такий парад був не обов'язковий — однаково приймати його нікому. Та пілот мав сісти в командирське крісло, за пульт. А жоден зореплавець не дійде до того, щоб сісти в командирське крісло у неначищених черевиках або в сяк-так випрасуваному костюмі… Побутовий комбайн шипів і пирхав, але Валгус, критично оглянувши штани, ще раз пройшовся по них вручну.

З хрускотом розправилась сорочка, у складках її жив запах земних, п'янких вечорів… Потім Валгус довго розглядав своє зображення у великому дзеркалі, повертаючись то туди, то сюди, — при цьому золоті параболи на грудях блискали миттєво й глибоко. Вахта є вахта. Не можна ображати корабель нехлюйським ставленням до нього. Все це Валгус знає, літає не перший рік. Можливо, звичайно, останній…

Принаймні не перший. Тому не хто інший, а саме він іде нині на кораблі останньої моделі, вщерть заповненому апаратурою. Її дуже ретельно встановлювали монтажники і вчені, і сам славнозвісний ТД, крекчучи від обтяжливої слави, обнишпорив усі відсіки. Він перепробував кожне з'єднання і при цьому трусив широченною бородою. Тією самою бородою, яку, подейкували, спершу й охрестили Туманністю Дормідонтова. Вже згодом це наймення перейшло й на нього самого і скоротилося до простого ТД. Втім, Валгус думав інакше — корені прізвиська, мабуть, ховалися в манері ТД дуже часто проголошувати надто туманні речі, що їх ніхто не розумів, і тільки згодом все раптово прояснювалось, хоч, як і раніше, в це не вірили. Ось у чім була річ, а зовсім не в бороді, що її ТД носив лише для солідності, — йому ще не було й сорока.

От і тепер корифей нагнав туману на питання про надпростір. Ніхто ще не розумів як слід, що ж таке надпростір, але ТД твердив, що вийти в нього можна. Через це й гинули кораблі. Звісно, діло було варте того. Якщо можна прорватися в надпростір — це стане відкриттям віку. Не якісь там сумнівні відображення в просторі, що після перевірки виявляються звичайними галюцинаціями. Надпростір — це значить, що вирішується проблема транспорту і зв'язку. Метагалактика — так, навіть Мета стискується до кишенькових розмірів. Зім'ятий аркуш паперу, котрий можна скласти як завгодно, — ось що таке тоді простір. Як звичайно, всі раптом усе це зрозуміють — і геніальність ТД знову стане очевидна і буде такою, доки він знову не впреться плечем у якусь нову теорію та не почне її розхитувати; а поки що бородань тільки мовчатиме та посміюватиметься, мов він і не уявляв собі, що його припущення можуть не підтвердитись.

Еге ж, відкриття віку. Непогано його зробити, якщо навіть гіпотеза не твоя; навіть просто довести її правильність — і це вже дуже добре. Зізнайся: ось тому ти й напросився на цей політ. А зовсім не через свою круту вдачу, котра, як ти кажеш, заважає тобі довго лишатися на Землі. Ні, не через характер. І навіть не тому, що вона сказала: тобі приборкувати тільки кораблі, а не мене… Вона могла б так і не казати. З іншого боку, хто винен у тому, що в нього така вдача? В польоті, сам один, у багатомісячному польоті і ангел став би сварливий — тільки не пускають ангелів у випробувальні рейси… А крім того, тут звикаєш, що кожен твій наказ такий ось Одіссей виконує миттю й беззаперечно, а вона — ні, вона не дуже-то схильна до такого. Щось не клеїться. От коли б справді цей політ скінчився відкриттям…

Та відкриття не буде. Відкриття роблять люди, а не кібери, навіть такі інтелектуали, як Одіссей. А саме ж Одіссей піде стукатись у цю невидиму стінку. Він усе зробить і нічого, на жаль, не зрозуміє. А отже, не відкриє. А людина завбачливо лишить Одіссея на розсуд святої Програми, простісінько — втече з нього у шлюпці, віддавши спершу всі команди, і тільки на чималій відстані стане спостерігати, що ж відбуватиметься. Ну й що? Він помітить слабкий спалах, корабель щезне, прилади покажуть замість збільшення зменшення кількості енергії в даному об'ємі простору. І все. Одіссея ніхто й ніколи більше не побачить, як не побачить і відкриття. А людина в шлюпці загальмує, розвернеться, втішаючи себе монологами про виконаний обов'язок, поплететься до тієї точки, де наукова база висить собі та протирає простір, чекаючи наслідків чергової офіри хорошого корабля.

От коли б на стінку пішла людина… І потім відкриття привіз би на базу якийсь там Валгус. Випробувач Валерій Гусєв. Взагалі, риск — це найменше, чим доводилось платити за право бути людиною, тим паче — цікавою людиною.