Одри Ниффенеггер - Дружина мандрівника в часі

– Лише той, який не потрібно готувати, а просто ошпарити окропом.

– Клер знає, як замовити піцу.

– Можу ще замовити тайську їжу.

– А Шаріс знає, як їсти.

– Заткнися, Гомесе, – в унісон кричать Шаріс та Клер.

– Ну, гм-м… а що то мало бути? – цікавлюся, киваючи на ту катастрофу, що бачу на столі.

Клер протягує мені вирізку з журналу з рецептом курячого різотто з грибами шіїтаке, приправлене гарбузом та кедровими горішками. Рецепт від «Гурмана», в якому близько двадцяти інгредієнтів.

– А у вас є всі ці інгредієнти?

Клер ствердно киває головою.

– Купити я можу. А от поєднати це – непосильна для мене задача.

Більш детально оглядаю увесь цей хаос.

– Думаю, що міг би з цього щось зробити.

– Ти вмієш готувати?

Ствердно киваю.

– А воно навіть готує! Вечеря врятована! Ще пива! – кричить Гомес.

Шаріс полегшено зітхає і тепло до мене всміхається. Клер, яка вже налякано задкувала, підбирається тихенько до мене та шепоче:

– Ти не божевільний?

Цілую її, лишень трішки довше, аніж належить те робити на людях. Виструнчуюсь, скидаю піджак та закочую рукави.

– Дайте фартух, – вимагаю. – А ти, Гомесе, відкоркуй вино. Клер, прибери все, що тут пролилося, воно вже як цемент. Шаріс, накриєш на стіл?

Уже за годину й сорок три хвилини ми сидимо за столом і смакуємо тушкованим курячим різотто та гарбузовим пюре. У всьому дуже багато масла. А ми всі п’яні, мов скунси.

Клер:Поки Генрі готує вечерю, Гомес вештається кухнею, жартує, курить та потягує пиво. Коли ніхто не бачить, корчить мені гримаси, аж поки цього не помічає Шаріс та не показує жестом перерізане горло. Тоді він припиняє. Ми розмовляємо про найбанальніші речі: роботу, навчання, про те, де ми виросли, про все те, про що люди розмовляють при першій зустрічі. Гомес розповідає Генрі про свою роботу юриста, про те, як він представляє інтереси безпритульних дітей та дітей, які зазнали насилля і перебувають під опікою держави. Шаріс щедро частує нас розповідями про свої подвиги в «Іграх природи» – маленькій компанії, що розробляє програмне забезпечення, яке би змушувало комп’ютери розуміти, коли до них звертаються люди. Вона розповідає про свою роботу, що полягає у створенні малюнків, які бачимо на комп’ютерному екрані. Генрі розповідає про бібліотеку Ньюбері та дивних людей, які приходять вивчати книжки.

– А в Ньюбері справді є книжка, створена з людської шкіри? – запитує Шаріс у Генрі.

– Так. «Хроніки Навата Вузіра Гідерабеда». Її знайшли у 1857 році в палаці короля Делі. Прийдіть якось, я покажу її вам.

Шаріс знизує плечима та посміхається. Генрі перемішує тушкування. Коли він заявляє, що час їсти, ми всі летимо до столу. Протягом усього цього часу Гомес та Генрі попивають пиво, а ми з Шаріс потягуємо вино. Гомес постійно доливає у склянки, тому ми навіть не їмо. Я й не усвідомлювала, наскільки ми всі сп’яніли, поки ледь не промахнулася з кріслом, яке Генрі мені встиг підставити, а в Гомеса мало не загорілося волосся, коли він підпалював свічки.

– За Революцію! – підносить він склянку.

Ми з Шаріс теж піднімаємо свої, і Генрі також.

– За Революцію!

Починаємо завзято їсти. Різотто в’язке та ніжне, гарбуз солодкий, а курка аж плаває в маслі. Мені настільки добре, аж хочеться кричати.

Генрі починає їсти, а потім штрикає виделкою в бік Гомеса.

– Яку Революцію?

– Перепрошую?

– За яку ми п’ємо Революцію?

Ми з Шаріс тривожно переглядаємося, але вже запізно.

Гомес усміхається, а моє серце аж опустилося.

– За наступну.

– Ту, за якої підіймається пролетаріат, а багатіїв з’їдають? Ту, де долають капіталізм заради безкласового суспільства?

– Ту саму.

Генрі підморгує мені.

– Думаю, Клер буде ой як нелегко. А що ти збираєшся робити з інтелігенцією?

– Скоріш за все, ми їх також з’їмо. Ти будеш у нас кухарем. Хавчик розкішний.

– Насправді, ми нікого не збираємося їсти, – тихенько говорить Шаріс, торкаючись руки Генрі. – Ми лише перерозподілимо їхні активи.

– Мені аж відлягло! – відказує Генрі у відповідь. – Щось я не горю бажанням тушкувати Клер.

– А шкода, – каже Гомес, – переконаний, що Клер була би дуже смачною.

– А цікаво, яка в канібалів кухня? – запитую. – А чи існує їхня канібальська книга з рецептами?

– «Сирі та приготовлені», – вставляє Шаріс.

Генрі заперечує:

– Насправді це не довідник. Не думаю, що Леві-Строс [34] Французький етнограф, антрополог, культуролог. надає хоч якісь рецепти.