Герберт Уэллс: Війна світів. Невидимець [збірник]

– Присягаюся, – сказав містер Гілас, поглянувши на годинник, – що двадцять хвилин тому там усе було гаразд.

Він поміркував над цією дивною подією, а тим часом удалині дзвеніли шибки. Містер Гілас сидів, роззявивши рота, а тим часом сталося щось іще дивніше.

Віконниця в їдальні Кемпового будинку раптом відчинилася, і у вікні з’явилася покоївка в капелюшку й пальті, силкуючись підняти раму. Потім поруч з нею показався доктор Кемп і став допомагати їй. За секунду вікно відчинилося, покоївка вистрибнула надвір, кинулась у кущі й зникла.

Містер Гілас підвівся, вигукуючи щось запальне, проте недоладне. Він побачив, як Кемп виліз на підвіконня, стрибнув униз і ніби крадькома пробіг обсадженою кущами доріжкою. Потім він зник за кущем і знову з’явився. Кемп видерся на паркан, що виходив у відкрите поле, перестрибнув через нього і помчав схилом униз до будинку містера Гіласа.

– Боже правий! – скрикнув містер Гілас, якому на думку спала страшна річ. – Це ж той Невидимець! Отже, це все – правда!

Містер Гілас відразу почав діяти, і куховарка, яка стежила за ним з вікна нагорі, дуже здивувалася, побачивши, як він зі швидкістю дев’ять миль на годину побіг до будинку. Двері загрюкали, дзвінки задзвонили, і містер Гілас несамовито скрикнув:

– Зачиняйте всі двері, вікна! Зачиняйте все! Невидимець!

Відразу ж по будинку рознеслися верески, накази й тупіт ніг.

Містер Гілас побіг зачиняти вікна, що виходили на веранду, і тут над парканом з’явилися голова, плечі й коліна доктора Кемпа.

За мить Кемп перебіг через грядку спаржі і помчав тенісним майданчиком до будинку.

– Вам не можна увійти, – зустрів його містер Гілас.

Він засунув засуви.

– Я дуже співчуваю, вам, Кемпе, і розумію, що він женеться за вами, але увійти вам не можна.

Кемп щосили стукав і смикав за раму, його обличчя спотворив жах. Він у відчаї притисся лицем до шибки, але, усвідомивши, що всі зусилля марні, побіг по веранді, перестрибнув через поручні й почав гатити молотком у бічні двері. Потім, вискочивши через бічну хвіртку, він вибіг на шлях перед будинком.

Переляканий містер Гілас бачив усе це з вікна. Щойно Кемп зник, як грядку спаржі потовкли невидимі ноги. Містер Гілас побіг нагору і більше нічого не бачив, зате, коли пробігав повз вікно на сходах, чув, як грюкнула бічна хвіртка.

Вибігши на шлях, Кемп подався вниз, тобто сам взяв участь у перегонах, за якими чотири дні тому критично стежив з вікна кабінету.

Він біг добре, хоча давно не вправлявся, і при цьому вельми спокійно розмірковував, хоча блід і пітнів. Він біг широко і не звертав убік на нерівній дорозі з купами брудного каміння чи розбитого скла: нехай, мовляв, босий Невидимець вибиратиме інший шлях.

Уперше у своєму житті Кемп усвідомив, що ця дорога дуже довга й безлюдна, а до передмістя під пагорбом дуже далеко. Здавалося, він ніколи не бігав так повільно, як зараз.

Усі будинки були вже замкнені, і зроблено це було за його наказом! Але ж могли, міркував він, мешканці передбачити такий випадок!

Удалині вже було видно місто, море ж зникло. Ходили люди.

Під’їхала конка. За нею розташований відділок поліції. Що це, кроки за спиною? Та ні, це просто вітер…

Люди дивилися на Кемпа, двоє чи троє побігли геть. Кемпові вже не ставало дихання.

У «Веселих крикетистах» галасливо зачиняли двері. За конкою були стовпи й купи піску – там відбувалися дренажні роботи.

Спочатку Кемп хотів скочити у вагон конки й зачинитися там, але потім вирішив бігти до поліції.

За хвилину він проминув «Веселих крикетистів», добіг до кінця вулиці й опинився між люди.

Кучер конки і його помічник, вражені, стояли поруч із розпряженими кіньми. Із-за піщаних насипів визирали здивовані землекопи.

Кемп побіг трохи повільніше, але припустив відразу ж, коли почув кроки переслідувача.

– Невидимець! – крикнув він землекопам, вказуючи рукою на щось, і перестрибнув через траншею. Йому майнула щаслива думка: тепер між ним і Невидимцем було чимало людей.

Передумавши бігти до поліції, Кемп повернув у бічну вуличку, промчав повз візок зеленяра, на мить завагався біля крамниці з солодощами і побіг бульваром, що виходив на Гілл-стрит.

Діти, що грали на вулиці, заверещали, побачивши його, й кинулись тікати. Матері стривожено відчиняли двері й вікна, щось кричали. Кемп вибіг на Гілл-стрит ярдів за триста від кінцевої зупинки конки і побачив, що навкруг з криками біжать люди.

Кемп роззирнувся.