Герберт Уэллс: Війна світів. Невидимець [збірник]

Безумовно, за звичайних обставин Невидимець легко міг би втекти від містера Вікстіда, але той, на своє нещастя, загнав супротивника в зарості кропиви біля кар’єру.

Уявити наслідки цього необачного вчинку просто, знаючи гнівливу вдачу Невидимця…

Звичайно, це все тільки припущення…

Єдине, чого не можна заперечити, – це тіло містера Вікстіда і закривавлений залізний прут, знайдений у кропиві. На дитячі ж свідчення, на жаль, не завжди можна покластися…

Ґриффін викинув прут, тож можна припустити, що він у запалі забув про намір, з яким брав зброю, або відмовився від нього (якщо намір він таки мав). Звичайно, він був егоїст, він не мав серця, але ж споглядання першої жертви, що, закривавлена і жалюгідна, лежала біля його ніг, розбудила, ймовірно, в ньому сумління і на якийсь час він відступив, зрікшися своїх жорстоких намірів.

Після вбивства містера Вікстіда Невидимець ніби втік до пагорбів.

Надвечір кілька чоловік у полі біля Ферн-Ботом чули чийсь голос, який то завивав, то сміявся, то плакав, то стогнав, а подеколи скрикував. Моторошно, мабуть, було це чути. Голос прокотився над полем конюшини і завмер удалині.

Невидимець уже мусив переконатися, як швидко скористався Кемп із його відвертості. Будинки були замкнені, а на залізничних станціях і трактирах було розвішано звернення Кемпа, тож він міг навіть прочитати, які заходи вживаються проти нього. У сутінках на полях з’явилися групи по троє-четверо чоловік із собаками. Вони мали спеціальні вказівки, як допомагати одне одному при зустрічі з Невидимцем. Але він уникав їх усіх.

Звичайно, він був у розпачі, адже сам дав до рук своїм воротам зброю.

Того дня він занепав духом.

Його цькували майже цілу добу – вже після трагічної зустрічі з Вікстідом.

Вночі він, очевидно, десь поїв та поспав, бо зранку знову був самим собою: діяльним, дужим, розгніваним, злим – готовим до свого останнього великого поєдинку зі світом.

Кемп читав дивне послання, написане олівцем на засмальцьованому папері.

Ви виявили багато енергії та кмітливості, хоч я й не розумію, що це вам може дати. Ви проти мене.

Цілий день ви переслідували мене, намагалися не дати мені спокою вночі. Але всупереч вам я дістав їжу, всупереч вам я спав, і гра тільки починається.

Гра тільки починається!

Мені не залишається нічого, окрім як удатись до терору. Цей лист проголошує перший день терору. Перекажіть вашому полковникові та всім іншим: Порт-Бердок відтепер уже не під владою королеви, він під моєю владою, під владою терору.

Сьогодні перший день першого року нової доби – доби Невидимця. Я – Невидимець Перший. Спочатку влада моя буде милостива. Першого дня відбудеться лише одна страта – буде страчено людину на прізвище Кемп. Сьогодні він помре. Хай він замикається, хай ховається, хай оточить себе сторожею, надягне, коли хоче, панцир – смерть, невидима смерть наближається до нього. Хай він уживає застережних засобів – це справить враження на мій народ. Смерть вирушить до нього сьогодні під полудень з поштової скриньки. Листа буде кинуто в скриньку перед самим приходом поштаря – і вперед!

Гра тільки починається.

Смерть вирушає.

Не допомагай йому, мій народе, інакше ти теж повинен будеш померти.

Сьогодні мусить померти Кемп.

Кемп двічі перечитав листа.

– Це не жарт, – сказав він. – Це він. І він так і думає вчинити.

Кемп перегорнув складений удвоє аркуш паперу і побачив гінтондінський поштовий штемпель та приписку: «Доплатити два пенси».

Кемп повільно встав, не закінчивши полуднувати, – листа принесли о першій годині, – і пішов у свій кабінет. Подзвонивши економці, він наказав їй обійти будинок, оглянути всі клямки на вікнах і позачиняти всі віконниці. У кабінеті віконниці він зачинив сам.

Із шухляди у спальні він витяг маленький револьвер, уважно оглянув його й поклав у кишеню. Тоді написав кілька коротеньких записок, у тому числі й полковникові Едею, і звелів покоївці віднести їх, докладно пояснивши, як виходити з будинку.

– Небезпеки немає, – заспокоїв він її, але подумав: «Принаймні для вас».

Кілька хвилин він сидів замислившись, а потім повернувся до холодної трапези. Їв він неуважно, постійно поринаючи в роздуми.

– Ми впіймаємо його! – промовив він нарешті, стукнувши кулаком по столу. – І принадою буду я! Заженемо його на слизьке. – Він піднявся нагору, старанно замикаючи за собою всі міжкімнатні двері.