Олександр Бєляєв - Зірка КЕЦ

Але дивно: Місяць, як і Земля, з висоти здається вже не опуклою поверхнею кулі, а вгнутою, ніби строката перекинута парасолька.

Тюрін стогнав: контрвибухи посилювались. Проте він не відривав погляду від Місяця. Але Місяць раптом почав зсуватися кудись вбік. І тільки тому, що моє тіло обважніло з одного боку, я збагнув, що ракета знову змінила напрям льоту. Напрям ваги змінився настільки, що Місяць «відчувався» вже високо над нами. Важко було уявити, як можна буде ходити «по стелі».

— Терпіть, професоре, — звернувся геолог до Тюріна. — Залишилось всього два-три кілометри. Ракета летить зовсім повільно: не більше як сотню метрів на секунду. Тиск газів ракети дорівнює місячному притяганню, і ракета спокійно йде по інерції.

Знову полегшало. Вага зникла.

— А куди ми спускаємось? — спитав, пожвавішавши, через двадцять секунд Тюрін.

— Здається, поблизу вашого собрата Тіхо Браге. Залишилось всього п’ятсот метрів, — сказав Соколовський.

— Ой, ой!.. Знову контрвибухи! — застогнав Тюрін. — Ну от, все гаразд. Тепер Місяць внизу, під нами.

— Зараз спустимось… — сказав Соколовський з хвилюванням у голосі. — Аби тільки не пошкодити наш «місячний автомобіль» під час посадки…

Минуло ще десять секунд, і я відчув легенький поштовх. Вибухи припинились. Ми досить м’яко впали на бік.

— З приїздом! — сказав Соколовський. — Все гаразд.

— Ми навіть не зачинили під час посадки віконницю, — зауважив Тюрін. — Це необережність. Ракета могла ударитися шибкою вікна об гострий уламок скелі.

— Ну, наш капітан не перший раз сідає на Місяць, — заперечив геолог. — Отже, дорогі товариші, одягайте міжпланетні костюми і пересідайте в наш місячний автомобіль.

Ми швидко одяглися і вийшли з ракети.

Я глибоко зітхнув. І хоч я дихав киснем мого апарата, але мені здалося, ніби газ тут мав інший «смак». Це, звичайно, лише так здавалось. Другим моїм відчуттям, вже цілком реальним, було відчуття легкості. Я й раніше, під час польотів на ракеті і на Зірці Кец, де була майже абсолютна невагомість, відчував цю легкість, але тут, на Місяці, вага відчувалась як «стала величина», тільки значно менша, ніж на Землі. Легко сказати, я важив у шість раз менше за свою земну вагу!

Я роздивився навколо. Над нами було те саме жалібне небо з немиготливими зірками. Сонця не видно, не видно й Землі. Цілковита темрява, пронизана лише промінням світла з бокового вікна нашої ракети. Все це якось не в’язалося з звичайним уявленням про сяючий супутник Землі. Потім я догадався: ракета спустилась трохи на південь від Клавіуса, на тім боці Місяця, якого з Землі ніколи не видно. А тут у цей час була ніч.

Навколо мертва пустеля. Холоду я не почував у своєму електрифікованому костюмі. Але вигляд цієї чорної пустелі заморожував душу.

З ракети вийшли капітан і механік, щоб допомогти зняти наш ракетний автомобіль. Геолог жестом запрошує мене взяти участь в загальній роботі. Я дивлюся на ракету-авто. Вона має вигляд вагона-яйця. Хоч яка вона мала, вага її повинна бути значною. Тимчасом я не бачу ні канатів, ні лебідок, — одне слово, — ніяких пристосувань для спуску. Механік працює вгорі, одгвинчуючи гайки. Капітан, Соколовський, Тюрін і я стоїмо внизу, готові прийняти ракету. Але ж вона роздушить нас… Проте ми на Місяці. До цього не зразу звикнеш. Ось уже кормову частину «яйця» відгвинчено. Ракета опустилась кормою. Соколовський ухопився за край отвору дюзи. Капітан стоїть посередині, я — біля носової частини. Зараз ракета сприсне вниз… Я вже тримаю руки напоготові і одночасно думаю про те, куди і як відскочити, коли вага буде мені над силу. Однак мої побоювання даремні. Шестеро рук, підхопивши зрушену ракету, без особливого напруження ставлять її на колеса.

Капітан і механік, помахавши руками на прощання, пішли у велику ракету. Тюрін запросив мене і Соколовського ввійти в наш автомобіль.

У ньому було досить тісно. Але зате ми могли звільнитися від наших костюмів і розмовляти.

Порядкував усім Соколовський, уже обізнаний з будовою маленької ракети. Він засвітив світло, наповнив ракету киснем, увімкнув електричну піч.

Ракета всередині нагадувала закритий автомобіль на чотири місця. Ці чотири сидіння займали тільки передню частину ракети. Дві третини кабіни були зайняті пальним, харчами, механізмами. До цієї частини ракети вели вузенькі двері, в які ледве можна було пролізти.

Роздягнувшись, ми відчули холод, хоч електрична піч уже працювала. Я щулився. Тюрін накинув на себе хутряну курточку.