Олександр Бєляєв - Зірка КЕЦ

— Поїзди на такій планеті ходили б з швидкістю тисяча двісті вісімдесят кілометрів на годину, — сказав Тюрін. — До речі, кілька таких планет можна наблизити до Землі. Чому б не влаштувати додаткове освітлення? А потім і заселити ці планетки. Покрити скляною оранжереєю. Насадити рослин. Розвести тварин. Це буде чудове житло. Згодом так само можна буде заселити і Місяць.

— На Місяці то занадто холодно, то занадто жарко, — сказав я.

— Штучна атмосфера під скляним ковпаком і штори зменшать жар сонця. Що ж до холоду ґрунту в місячні ночі, то у мене на це свої погляди, — багатозначно зауважив Тюрін. — Хіба ми не відмовились від теорії розжареного ядра Землі з надзвичайно високою температурою? А проте наша Земля тепла…

— Сонце і атмосферна шуба… — почав геолог, але Тюрін перебив його:

— Так, так, але не тільки це. В земній корі розвивається тепло від радіоактивного розпаду в її надрах. Чому не може бути цього на Місяці? І навіть у більшій мірі? Радіоактивний розпад може підігрівати ґрунт Місяця. Та й не охолола під місячною корою магма… Місяць не такий холодний, як здається. І коли там є залишки атмосфери… Ось чому вас — біолога — включено в нашу експедицію, — звернувся він до мене.

Соколовський із сумнівом похитав головою.

— На астероїдах щось не помічав, щоб ґрунт підігрівався радіоактивним розпадом елементів.

— Астероїди менші від Місяця, — пискливо відповів астроном.

Він ненадовго замовк і раптом почав філософствувати, ніби дві лінії думки в його мозку йшли паралельно.

Мертві немерехтливі зорі заглядають у вікно нашої ракети. Зоряний дощ, перетинаючи небосхил, мчить кудись вбік і вгору, — ракета повертає.

— Ми набрали вже чимало астероїдів, — тихо каже мені Соколовський, не звертаючи уваги на Тюріна, що, як піфія, виголошує свої фрази. — Насамперед ми «підвели фундамент» під наш ракетодром. Чим більша його маса, тим він стійкіший. Випадкові удари ракет під час причалювання не будуть зміщувати його в просторі. Потім ми постачаємо астероїди нашим фабрикам і заводам, — ви ще з цим познайомитесь. Недавно нам пощастило впіймати дуже цікаву планетку. Правда, це зовсім невеличкий уламок — по-земному, тонни на півтори.

Уявіть собі: майже суцільний кусок золота… Непогана знахідка! Золоті розсипи в небі…

Очевидно, почувши ці слова, Тюрін зауважив:

— У великих планетах елементи розміщуються від поверхні до центра за їх висхідною питомою вагою: вгорі — силіцій, алюміній-»сіал», нижче — силіцій, магній-»сима», ще нижче — нікель, залізо-»ніфе», залізо і ще важчі метали — платина, золото, ртуть, свинець. Ваш золотий астероїд — уламок центрального ядра загиблої планети. Рідкий випадок. На золоті розсипи неба не сподівайтесь.

Мене знемагав сон. Мій організм ще не одвик від земного розпорядку дня і ночі, зміни неспання і сну.

— Засинаєте? — спитав мене Тюрін. — На добраніч. А зі мною, знаєте, діються цікаві речі. В обсерваторії я зовсім одвик від регулярного сну. І тепер нагадую тих тварин, які цілу добу то сплять, то не сплять. Наче кіт став.

Він говорив ще щось, але я вже заснув. Вибухів не було. Тихо, спокійно… Мені снилась моя ленінградська лабораторія…

Коли через добу я глянув на небо, мене дуже здивував вигляд Місяця. Він займав сьому частину неба і прямо страшив своїми розмірами. Від нього нас відокремлювало всього дві тисячі кілометрів. Гори, долини, безводні «моря» було видно, як на долоні. Виразно виділялися контури окремих гірських хребтів, конуси в кратерах вулканів, давно згаслих, мертвих, як все на Місяці. Видно було навіть широченні розколини…

Астроном дивився на Місяць, не відриваючи очей. Він уже давно знав «кожен камінь її поверхні», як він висловився.

— Он, дивіться, біля краю. Це Клавіус, нижче — Тіхо, ще нижче — Альфонс, Птолемей, праворуч — Копернік, а далі йдуть Апенніни, Кавказ, Альпи…

— Не вистачає Паміру, Гімалаїв, Кордильєрів, — сказав я.

— А ми назвемо так гірські вершини на другому боці Місяця, — сміючись, сказав геолог. — Там їх ще ніхто не йменував.

— Оце так Місяць! — захоплювався Тюрін. — В сто разів більший від «земного». О, ах!.. — застогнав він. — Знову вага.

— Капітан гальмує, — сказав геолог. — Місяць дедалі сильніше притягує нас до себе. Через півгодини будемо на місці.

Я зрадів і трохи злякався. Хай назве мене боягузом той, хто вже зробив подорож на Місяць і не був схвильований перед першою посадкою.

Місяць під нами. Він займає вже півнеба, його гори зростають перед нашими очима.