Анатолий Днепров (Мицкевич) - Суэма

Я забув вам розповісти ще про одну особливість Суеми, яка, власне, й робила її самоудосконалювальною електронною машиною. Справа в тім, що, незважаючи на дуже великий об’єм пам’яті, вона використовувала її економно. Коли вона читала або слухала незнайомий їй текст, то запам’ятовувала лише нові слова, нові факти і нові логічні схеми — програми. Якщо я ставив перед Суемою якесь питання, то відповідь на нього вона мала скласти сама із закодованих слів, котрі були в її пам’яті в різних місцях. Як вона це робила? В її пам’яті збиралася у вигляді кодів програма відповідей на різні запитання. Там розроблялася схема, за якою електронні промені відбирали потрібні слова. Що багатшою ставала пам’ять Суеми, то розширювався й об’єм її програми. В її конструкції було передбачено аналітичну схему, яка контролювала всі можливі відповіді на поставлене їй запитання. Вона пропускала тільки логічно найбездоганнішу відповідь.

Монтуючи машину, я передбачив кілька десятків тисяч запасних схем, котрі автоматично вмикалися, оскільки машина вдосконалювалась. Коли б не мініатюрні й надмініатюрні радіодеталі, така машина, певно, займала б не один будинок.

У мене ж вона розміщувалась у невеликій, заввишки на зріст людини, круглій металічній колоні, над якою здіймалася її скляна “голова”.

У середній частині колони було виведено кронштейн для “ока”, що дивилось униз на підставку для книг. Підставка була рухома, з важелями для гортання сторінок. Два мікрофони було встановлено справа і зліва від її ока. В тій же колоні у проміжку між оком і затискачем для книги містився звуковідтворювальний телефон. З заднього боку колони, в уступі, я вмонтував друкарську машинку й касету, куди можна було вставляти паперовий рулон.

Що більше й більше фактів фіксувала пам’ять машини, а розділи пам’яті поповнювались усе новими й новими зразками програм, то Суема виконувала складніші логічні операції. Я кажу “логічні”, бо вона не тільки розв’язувала математичні задачі, але й відповідала на найрізноманітніші запитання. Вона читала величезну кількість книжок і прекрасно пам’ятала їхній зміст, знала майже всі європейські мови й вільно перекладала з будь-якої із них на російську чи на якусь іншу. Вона вивчила кілька наук, серед них фізику, біологію, медицину, і, коли в цьому була потреба, давала мені необхідні довідки.

Поступово Суема ставала дуже цікавою співрозмовницею, і ми просиджували з нею годинами, обговорюючи різні наукові проблеми. Часто на якесь моє міркування вона говорила: “Це неправильно. Справа не в цьому…” Або: “Це нелогічно…”

Якось вона раптом мені заявила: “Не меліть дурниць”.

Я скипів і сказав їй, що вона не вміє поводитись у пристойному товаристві. На це Суема відказала:

“А ви? Адже ви досі звертаєтесь до мене на “ти”, хоч я незнайома для вас жінка!”

“Чорт забирай! — вигукнув я. — Хто втовкмачив тобі в голову, що ти жінка, та ще й незнайома?”

“Моє ім’я Суема, і я розмовляю голосом жіночого регістру, з частотною смугою від трьохсот до двох тисяч коливань за секунду, — відповіла вона. — Це властиве жіночому голосу. Нас не познайомили одне з одним. Виходить, я незнайома для вас жінка”.

“Ви гадаєте, що єдина ознака жінки — це частотний регістр її голосу?” — спитав я з підкресленою ґречністю.

“Є й інші ознаки, та я їх не розумію”, — відповіла Суема.

“А що таке “зрозуміло” з вашої точки зору?” — запитав я.

“Це все те, що містить моя пам’ять і що не суперечить відомим мені законам логіки”, — відказала вона.

По цій розмові я став уважніше придивлятися до своєї Суеми. Що багатшою ставала її пам’ять, то самостійніше поводилась машина й інколи, я навіть сказав би, ставала надміру балакучою. Замість того, щоб точно виконувати мої накази, вона часто починала розмірковувати, чи взагалі варт їх виконувати, чи ні. Пам’ятаю, якось я попрохав її розповісти мені все, що вона знає про нові типи срібних і ртутних акумуляторів. Суема артистично промовила:

“Ха-ха-ха! — а потім додала: — У вас голова дірява, я вам про це вже говорила!”

Я був вражений таким зухвальством, вголос вилаявся, на що Суема мовила:

“Не забувайте! Ви в товаристві жінки!”

“Слухайте, Суемо, — озвався я, — якщо ви не кинете корчити з себе блазня, я вас вимкну до завтрашнього ранку”.

“Звичайно, — заявила вона, — ви можете вчинити мені яку завгодно підлість. Адже я беззахисна. Я не маю засобів самооборони”.

Справді, я її вимкнув, а сам просидів до світання, розмірковуючи, що ж це коїться з моєю Суемою. Яких змін зазнає її схема в процесі самоудосконалення? Що відбувається в її пам’яті? Які нові системи внутрішніх зв’язків у неї народжуються?