Анатолий Днепров (Мицкевич) - Суэма

Ми знову повернулись до ванни. Рідина в ній була неспокійна, на поверхні раз по раз здіймалися великі темні хвилі.

— Бачите, я маю рацію! Вони борються з-поміж себе! Кожний із них хоче зробити своєю здобиччю іншого!

Я відтягнув до стіни скляну покришку.

— Михайле Федоровичу, дайте-но мені ваше знаряддя, я спробую спіймати котрусь із тварюк.

Чомусь я був страшно лютий на цих потвор, які знищили чарівний світ первісних живих істот. Тепер тут теж було життя, але якесь бридке, хиже, смердюче.

— Тільки, будь ласка, не пошкодьте їх. Мені важливо подивитися, що це за вид, який він. Я певен, що це теж одноклітинна істота, але ж яких колосальних розмірів! До речі, можливо, пощастить зробити фотографічний знімок. Ось вам кювета. Коли її зловите, кидайте сюди.

Я засукав рукави і почав повільно нишпорити лопаткою в густій масі. Довго нічого не міг намацати, доки, врешті, не торкнувся чогось пругкого й важкого на дні. Тварина одразу шарпнулася вбік, і мені довелося починати пошуки знову. Що частіше створіння відпливало від мене, то з більшою люттю я намагався його спіймати. І ось якось, коли тварина підскочила до самої поверхні, я підхопив її і високо підняв у повітря.

Те, що лежало на пласкій алюмінієвій лопатці, раптом роздулося в усі боки, засичало, і просто з чорної драглистої маси до мого обличчя полізла брунатна труба, жовтогаряча зсередини.

— Кидайте її в кювету! — закричав Брайнін. — Мерщій!

З несподіванки я витягнув руку з лопаткою, не знаючи, що маю робити. Тварюка тим часом роздулася, мов великий гумовий м’яч, а труба, що сичала, перетворилась на широке жерло, яке раптом зігнулося і присмокталось до моєї руки.

Я не відчув болю, а тільки огидний холодний дотик і потім ще таке відчуття, наче мені на руку поставили банку, що дуже сильно всмоктувала мою шкіру. Мене враз чимось обпекло, і я з огидою жбурнув від себе створіння.

— Що ви наробили! — закричав Брайнін. — Треба ж було покласти її в кювету!

Тремтячи від жаху, я дивився, як від моєї руки відпадали клапті густих драглів. Збоку, біля самої стінки, корчилося в конвульсіях тіло величезної бактерії, котра не мала тепер органу живлення. Брайнін намагався руками перекласти рештки в кювету, та кожного разу, як тільки він наближався до бридкого створіння, воно з посвистом роздувалось і випльовувало чорну їдку слину.

Потім агонія припинилась, первісний хижак розпластався на всі боки і став розтікатися по підлозі, мов чорне густе чорнило…

— Всьому кінець… — сказав академік Брайнін.

— Може, у ванні ще щось лишилося?

Він почав водити лопаткою в усі боки, але даремно.

— Це був останній, — мовив він. — А шкода. Завтра з’їдуться мої співробітники, і я нічого їм не зможу показати. Як дивно все вийшло.

Розтираючи обпечене місце на руці, я намагався заспокоїти старого:

— Нічого. Тепер ви знаєте, як синтезувати цих тварюк. В усякому разі, ви навчилися керувати фактором часу. Три тижні замість мільйонів років — це не так уже й погано.

Він знехотя усміхнувся й зауважив:

— Це так. Але ви розумієте, що може статися. Адже коли я кидав у ванну різні хімічні речовини, я їх не зважував точно, я навіть не пам’ятаю, що я сюди кидав. А що коли вдруге дослід не вийде?

— Обов’язково вийде, — сказав я. — Адже природа, “кидаючи” в світовий океан різноманітні хімічні речовини, теж їх там не зважувала і не знала, що вона робить!

— В цьому є логіка. Що ж, спробую все спочатку.

— І не тільки логіка, а й зовсім нова методика. Я обміркував ваш дослід і дійшов висновку, що він має величезне значення для розвитку всієї науки. Якщо буде змога повторити його, то відкриються зовсім нові шляхи синтезування природних речовин і матеріалів. Для цього треба тільки ретельніше вивчати природні умови, за яких речовини чи організми виникали, і якомога точніше відтворювати їх у лабораторіях.

— І я вас прошу, коли з’являться оті первісні, гарненькі істоти, телефонуйте мені в редакцію, перш ніж почнете одержувати огидних мутантів. Та й взагалі, чи є потреба їх одержувати?

— Аякже! Синтез живого білка й живого організму — це лише початок нового напрямку в біології. А далі треба буде простежити всі етапи еволюції цих істот від нижчих форм до вищих.

— Можливо, так ви дійдете й до іхтіозаврів? — засміявся я.

— Про це варто подумати. Коли можна прискорити процес утворення первісної живої клітини, чому ж не можна прискорити і її еволюцію? Особливо, якщо відомо, що саме її визначає.