Володимир Савченко - Привид часу

Минуло кілька хвилин. Відсік і весь корабель огортала тиша, тільки ледве чутно шурхотів годинниковий механізм автомата.

Іван з острахом, чекаючи удару в 80 g, пройшов у відсік керування. Світні цифри електрокалендаря показували «3657». Тоді, коли Корнєв засинав, було «3652». Отже, минуло 5 днів. Синя риска на шкалі індикатора швидкості тремтіла ліворуч від нуля, біля позначки «0,3 c». Останні міліметри світної прямої на зоряній карті були товщі. «Виходить, гальмування і розгін відбулися!» — капітан відчував ніяковість.

«А може і ці прилади брешуть? — обпекла думка. — Може, це якийсь новий вплив Г-1920?»

— Ні, так можна збожеволіти… — пробурмотів капітан, прямуючи в обсерваторію.

Зоряне небо оберталось. Серед безлічі голубих, жовтих, білих, оранжевих кружечків нічого не можна було розібрати. Корнєв увімкнув протиобертання обсерваторії. Небо зупинилось.

Тьмяні сузір’я Скорпіона, Стрільця, Змієносця тепер палали. Недалеко від Антареса сяяло біло-жовте Сонце…

Іван виміряв ефект Допплера, обчислив швидкість корабля. Вона становила 96 тисяч кілометрів за секунду в напрямі Сонця.

Потім Корнєв повернувся в анабіозний відсік, пробудив товаришів і розповів їм про пережите.

— Треба керувати автоматом з контейнера, — сердито закінчив він. — І придумати якусь сигналізацію, чи що? А то не розбереш: минули місяці чи секунди.

— Та-ак… — спроквола сказав Летьє, надіваючи штани, і раптом, вражений думкою, завмер на одній нозі. — Слухайте! А коли б ми не гальмували від субсвітлової швидкості, коли б нерухомо висіли в просторі?

— Нерухомо відносно чого? Неможливо висіти нерухомо, — зауважив Бруно, обтираючись. — Усі тіла у Всесвіті рухаються одне відносно одного.

— Ну, коли б ми рухались відносно найближчих зірок з такою ж швидкістю, як і більшість тіл нашої галактики, тобто робили десятки кілометрів за, секунду, і не було ніяких приладів, годинників, могли б ми визначити за зовнішніми ознаками, скільки пролежали заморожені в контейнерах: п’ятдесят секунд чи п’ятдесят років?

— Мабуть, ні, — сказав фізик. — От п’ять тисяч років від п’ятдесяти секунд ми відрізнили б — по зміщенню зірок у сузір’ях.

— А коли б, — Тоні натягнув другу холошу, став на ноги, — а коли б ми перебували у міжгалактичному просторі на віддалі тисяч парсеків від найближчих галактик? Як тоді?

— Тоді б ми змогли розрізняти проміжки часу в мільйони років.

— Тобто практично ми б зовсім не помітили бігу часу, — підсумував Корнєв.

— Висновок: не можна помітити того, чого нема! — Бруно одягся і заходився прибирати відсік. — Нема перебігу подій — немає і часу. Ще Ленін писав, що час поза речами в часі — бог. Воістину бог — той «біг часу», про який тороче Тоні. Бог Хронос, що пожирає своїх дітей. Тяжка спадщина античного минулого. Корнєв довів це експериментально. Якщо ми не спостерігаємо руху і розвитку матерії, то не можемо нічого сказати і про час…

Астронавти зібрались у відсіку керування. Тепер це було єдине більш-менш пристойне приміщення на «Буревіснику». Тут стало просторіше. Вцілілі два крісла стояли в кутках, повернуті до стіни сидінням. Ніхто не підійшов до них, не сів.

Корнєв, спускаючись з містка, побачив, що всі стоять, притулившись до стін, наче гості, і жаль здавив йому горло.

— Ну, чого ви як чужі? — він через силу всміхнувся. — Двигуни перегрілись, два дні остигатимуть. Влаштовуйтесь зручніше. Часу досить та й поговорити є про що…

— Авжеж, є про що, — підтримав його Бруно. — Я хочу доповісти команді про свою гіпотезу щодо Г-1920.

— От і добре! — зрадів Корнєв. Йому дуже не хотілося, щоб товариші, тепер нічим не зайняті, сумували, чекаючи розлуки. — Сідайте, хто де зможе. Розповідай, Бруно.

Сам капітан сів на сходинці, Марина і Галинка облюбували крісла. Тоні вмостився на тюку з постелями. Аскер і Март так і лишилися стояти. Тепер вони здавалися схожими один на одного: обидва в однакових коричневих комбінезонах, невисокі, кремезні, круглоголові, тільки різниці, що один лисий, а другий коротко підстрижений.

— Уся справа в тому, що… — почав Бруно. Він приготував велику, добре аргументовану промову з екскурсами в історію фізики, але, поглянувши на товаришів, зрозумів, що вона тут недоречна. — Словом, от що. Речовина зорі Г-1920 складається з частинок, які своїми властивостями подібні до звичайних частинок або античастинок, крім одного: їхня енергія — негативна!

Фізик заклав руки за спину і, ніби Приготувавшись до нападу, подивився на ошелешених товаришів.