Володимир Савченко - Привид часу

Раптом рука Стефана повисла в повітрі. Стривай, а це ідея! Проектувати зорельоти так, щоб, коли стане не потрібне якесь устаткування, його можна було відгвинтити й викинути! Наприклад, телескопи — у зворотному польоті не потрібні, та й уся обсерваторія теж; вистачить астронавігатора. Навіщо ж витрачати на них анігіляційне пальне? Тільки краще не викидати, а спалювати у двигунах. Так, звичайно, — і враховувати це у проектному запасі пального! Це ж новий принцип конструювання зорельотів! Є з чим повернутися на Землю!

Стефан повеселішав. Ні, він не просто маса.

Йому раптом захотілося декламувати на весь голос, але він одразу опам’ятався: в каютах сплять!

Та в каютах не спали.

До Івана Корнєва прийшла Марина, прийшла, щоб сказати все: тепер уже було байдуже, хто перший скаже про це. Вони стояли обнявшись, двоє красивих, сильних, суворих людей, і мовчали. Все було зрозуміло без слів: він полетить до зірок, Марина — до Сонця. Проте вони збережуть почуття, яке прийшло хоча й пізно, але владно…

Тоні і Галина теж не спали.

— Нехай летять до зорі. А для нас вистачить цікавих справ і на Землі. Правда ж, Тоні? Правда? Чого ти мовчиш?

— Ех, викупатися б зараз у морі… — мріяв пілот. — Я б заплив далеко-далеко. А потім смажився б на сонечку, лежачи на піску;

— А ще блукати по вулицях, дивитися людям в обличчя…

— Послухай, Галинко, а взагалі схоже, що ми знаємо карту Метагалактики з точністю до «навпаки»! Не єдина ж така зоря у Всесвіті, та й не одна галактика, мабуть. Тепер кожну зорю треба брати під сумнів: там вона, де ми її бачимо, чи в протилежному боці? І зорельотчикам доведеться добре пильнувати, щоб не вийшло як у нас. Але все одно страшенно цікаво, що ж там таке? А що коли й справді античас? І ми, люди з малюсінької планети Землі, оволодіємо ним… Заради цього варто рискнути. Іван має рацію. А взагалі нічого не трапиться — всі повернемося. Одні в зорельоті, інші так. Найшвидше прибудуть ті, що полетять у контейнерах: заплющили очі тут, а розплющили вже на Землі. Уявляєш, післязавтра ти будеш на Землі!

— А ти? Ти хочеш летіти туди?

— Звичайно! Але не хвилюйся. Все буде гаразд. Сім посадок на Місяць, посадки на Юпітер, Плутон, дванадцять рейсів через астероїдний пояс між Марсом і Юпітером, безліч метеорних атак — і, як бачиш, цілісінький.

Вони помовчали.

— Тоні…

— Що?

— Ні, нічого.

— Ти чимось схвильована, Галинко?

— Ні, це я так. Просто гидко підкорятися рівнянням. «П’ятий степінь»! «Зайва маса…» Ніби я вже не людина, а просто п’ятдесят кілограмів.

— Тим більше, що в тобі не п’ятдесят, а сорок вісім з половиною…

Бруно Аскер палив цигарку за цигаркою.

«…Думай, фізику, думай! Поспати ще встигнеш… Ось ти лежиш у темряві, лише цигарки жевріють, а за стіною, за кілька метрів пустота. Яке зрозуміле слово «пустота»! Нічого, нічогісінько немає… А вчені століттями сушать голови, вирішуючи, що це таке…»

Бруно пригадав лекцію Поля Дірака. Москва, 1956 рік. Тоді Аскер був ще хлопчиськом, захоплювався фізикою… У залі політехнічного інституту повнісінько людей. Сухорлявий високий чоловік, зовсім лисий, гостроносий, лобатий, запалі голубі очі… Один з тих, хто проголосив революцію у фізиці, вчений, який передбачив антиречовину! Бруно вбирав усе, що він казав, мов суха земля дощ.

«Кожна точка пустоти, — твердив учений, — це енергетична «яма», заповнена прихованими елементарними частинками. Щоб «вийняти» частинку з «ями», треба надати їй величезної енергії, наприклад, бомбардуючи пустоту нуклонами [8] Частинки ядра — протони і нейтрони. , розігнаними в синхрофазотронах. На місці тої частинки, що вискочить із «ями», лишиться дірка у вакуумі — античастинка» [9] За теорією англійського вченого П. Дірака, пустота (вакуум) заповнені елементарними частинками з негативною енергією (включаючи також енергію, що міститься в самій масі частинки — Mc 2 ). Якщо надати такій частинці енергію більшу 2 Mc 2 , то вона перетвориться в звичайну (наприклад, електрон), а на її місці у просторі з’явиться “дірка” — незайнятий енергетичний рівень. Ця “дірка” і є античастинка, бо властивості її, зокрема електричні і магнітні, протилежні звичайним частинкам (наприклад, антиелектрон — позитрон мають позитивний заряд). При зіткненні частинка і античастинка перетворюються в променисту енергію; цей принцип покладено в основу ідеї “фотонних зорельотів”. Античастинку (антинейтрони, антипротони, позитрони тощо) одержують тепер експериментально. Однак їх існування ще повністю не доводить правильність теорії Дірака. . Та ще більш дивовижний висновок з цієї теорії: вакуум — енергетична яма безмежної глибини! У кожній точці його ховається сила-силенна електронів, протонів і нейтронів — повний набір частинок з енергією від «мінус — Mc2» до негативної безмежності. Ну, звичайно! Так має бути, щоб, згідно з квантовою механікою, не лишалося вільних рівнів негативної енергії. Інакше частинки якось виявлять себе, а це суперечить факту, що пустота все-таки пуста…