Генерал пройшов до кінця коридора, і перед ним прочинилися ще одні масивні двері.
Кабінет полковника Фореста на перший погляд був схожий на найсучаснішу лабораторію — мережива дротів і багатоповерхові стелажі приладів. Полковник сидів за своїм столом, обернувшись до одного з невеликих екранів позад себе, стежив за зеленкавим зайчиком, котрий мережив свої складні письмена.
Генерал зайшов до кабінету і, стримуючи хвилювання, голосно мовив.
— Треба усіх підняти на ноги, Фред.
Полковник не обернувся, але застиг, мов закам’янів. Втупившись в екран, він чекав, що ж буде сказано далі.
— Щойно зі мною хтось зв’язався по телефону і запитав, чи полковник Форест уже отримав лист від Сіріуса? Дуже дивний дзвінок, Фред. Тобі не видається? — в’їдлива іронія, тамований гнів у голосі. — Під загрозою програма «Зевс».
Лисий, із широкою чорною бородою полковник Форест повільно обернувся й глянув на генерала пильно, навіть вивчаюче.
— Я не отримував ніякого листа від шановного… як ви сказали, Сіріуса. З ваших слів я ще нічого не можу збагнути, пане генерал.
В цей час на пульті перед полковником ожив записуючий пристрій, заторохтіла машинка.
«ПОПЕРЕДЖУЄМО. ПРОГРАМА «ЗЕВС» НЕ БУДЕ ВИКОНАНА ЗА БУДЬ-ЯКИХ ОБСТАВИН. МОЖЛИВІ ЖЕРТВИ. СІРІУС».
Полковник мовчки, незворушно читав. Жоден м’яз не здригнувся на його обличчі. Видрукуваний текст врешті впав на його стіл.
— То, кажете, хтось вам зателефонував, пане генерал? — тихо запитав Форест.
— Так. І я насамперед хотів би тебе запитати, Фред, відколи це зв’язатися зі мною стало легше, ніж із провінційним сортиром? Як це все розуміти? Гадаю, це не твої жарти, Фред?
— Я ніколи не мав слави жартівника, — похмуро буркнув полковник і простягнув генералові щойно видрукуваний текст.
— Погляньте… Ось про цей лист ви мене запитуєте. Але я ще нічого не можу сказати…
Генерал Девіс уважно роздивлявся аркуш цупкого паперу:
— Лист надійшов по двісті десятому каналу. Чи не такі» Чому ти мовчиш, Фред?! — гнівно крикнув.
— Я доповім свої міркування з цього приводу через півгодини. Добре?
— Треба всіх підняти на ноги. Ми ще маємо час… До речі, не забувай, Фред, що саме в твоїх руках безпека нашої бази і безпека виконання програми «Зевс»! Ти мене зрозумів, Фред?
Полковник дивився на генерала похмуро й тупо, майже бездумно.
— Ви мене зрозуміли, полковнику?!
Форест нарешті спромігся видобути з себе подобу кволої усмішки, якоїсь потойбічної і відстороненої:
— Я вас зрозумів, пане генерале.
— Як бачиш, Фред, я прийшов особисто, аби не користуватися нашим зв’язком, на який, виявляється, просто гріх покладатися. — Девіс кинув на стіл полковникові лист Сіріуса.
Якусь мить вони мовчали, напружено дивлячись просто в очі один одному. Нарешті генерал повільно повернувся і вийшов з кабінету. Притишено лунали його кроки, було чути, як він зупинився біля пневмокапсули, як розчинилися і зачинилися її стулки. Запанувала глибока тиша.
Раптом полковник ніби ожив. З його обличчя зникла маска відчуження. Він швидко і тихо, мов кішка, підійшов до одного з пультів, натиснув потрібну клавішу.
— Сьомий?!
— Сьомий слухає..
— Щойно я отримав повідомлення за підписом Сіріус по двісті десятому каналу. Терміново треба простежити проходження цього сигналу. А також — негайно представити мені записи усіх сьогоднішніх телефонних розмов генерала Девіса.
— Зрозуміло, — хриплий металевий голос.
Полковник Форест закурив. Він досить довго сидів у задумі, згодом набрав номер генерала Девіса:
— Пане генерал!
— Слухаю, Фред..
— О котрій годині точно телефонував вам отой Сіріус?
— О дев’ятій годині і сорок три хвилини.
— Сьогодні?
— Атож.
— Спасибі.
Полковник Форест закопилив губи, зосередившись на розробці якоїсь психологічно-ситуаційної моделі. Він завжди досить кумедно закопилював губи, коли в самоті поринав у багатодумний вир професійних клопотів.
Сьогодні я став батьком. Відчув себе ланкою правічного ланцюга поколінь. Я — син і батько в одній особі… Як легко розривається будь-який ланцюг в нашому світі. Як легко, мов свічку, можна загасити кожну людську душу.
(Зі щоденника Констанція Девіса)
В підземному номері астронавта Джозефа Девіса лунала тиха ритмічна музика.
Дзвінок відеоселектора пролунав несподівано, навіть ґвалтовно. Джозеф злякано кинувся з канапи і якусь мить не міг збагнути, що ж трапилось? Тривога?! Навчання?! Хто потурбував його? Проте до селектора він пішов удавано спокійно, розважливо. Проходячи повз великий кольоровий у повний зріст портрет на стіні, Джозеф дав щигля по кінчику носа привабливій дівчині у рожевій сукні під блакитною газовою вуаллю.
Читать дальше