Станіслав Лем - Професор Доньда

Щовечора після вечері відбувався Сеанс Розкошів сиріч Вендети — настроєне упівголоса радіо передавало найсвіжіші кошмарні вісті, доповнені виступами знаменитих науковців та експертів, а професор, пихкаючи люлькою й примруживши очі, слухав, як я читаю вибрані на даний вечір найзлостивіші глузування із закону Доньди, інсинуації та кпини; власноручно підкреслені ним червоним олівцем місця я мусив деколи читати кількаразово. Признаюся, мені швидко набридли ці засідання. Чи не впав, часом, у манію великий розум? Коли я відмовився читати далі, професор став ходити в джунглі на прогулянки, нібито задля моціону — поки я не застав його на галявині, де професор читав стадові здивованих павіанів найдошкульніші уривки з “Нейчур”.

Професор став нестерпним, а проте я нетерпляче очікую його повернення. Старий Марамоту твердить, що Бвана Кубва не вернеться, бо вхопило його Зле Мзіму. Осел, інакше не скажеш. На прощання професор сказав мені дві речі, які справили на мене велике враження. Перша — із закону Доньди випливає рівнозначність всякої інформації. Чи геніальні, чи кретинські біти інформації, треба їх сто мільярдів на створення одного протона. Значить, як мудре, так і дурне слово стає тілом. У світлі цієї думки філософія буття виглядає по-новому. Невже маніхейські гностики не були такими відступниками, як їх зображає церква? Більше того, чи може бути, щоб виниклий з артикуляції гептильйона дурощів Космос нічим не відрізнявся від Космосу, збудованого з найвищої мудрості?

Я помітив, що професор ночами щось пише. Неохоче, неохоче, але признався, що це “Introduction to Svarnetics, або Inguiry into the general Technology of Cosmoproduction”. 14 14 “Введення в сварнетику, або Дослідження загальної технології створення всесвітів” (англ.) . На жаль, професор забрав рукопис із собою. Тому знаю лиш, що, на його думку, кожна цивілізація стає на поріг космотворення; світ створює як той, хто стає генієм, так і той, хто стає ідіотом. Так звані відкриті астрофізиками Білі й Чорні діри — це місця, де надзвичайно могутні цивілізації намагалися подолати бар'єр Доньди, але не вийшло: замість вибити з-під нього грунт, самі себе вибили із Всесвіту.

Здавалося б, що може бути грандіознішого, ніж такі міркування? Тим більше, коли пишеться методика й теорія Книги Буття!

А одначе, мушу признатись, що професорові слова останньої ночі перед тим, як він вирушив по тютюн, ще дужче мене вразили. Пили ми сферментоване за рецептом старого Марамоту кокосове молоко—огидну бовтанку, яку він виготовляв з такими труднощами (не все було погане колись, хоча б віскі), — аж якоїсь миті, прополіскуючи рот джерельною водою, професор сказав:

— Йоне, чи пам'ятаєш день, коли ти обізвав мене блазнем? Бачу, пам'ятаєш. Я тоді відповів, що блазнем став лише в очах світу науки, придумавши для сварнетики магічний грунт. Якби ж, замість цього глянути на все моє життя, ти б побачив хаос, який зветься загадкою. Все в моєму житті стояло догори ногами, все складалося із випадковостей. Через помилку я з'явився на світ. Непорозуміння породило моє прізвище. Через помилку створилася сварнетика. Ти, звичайно, розумієш, що телеграфіст просто перекрутив ключове слово, яке вжив незнаний мені незабутній полковник Друфуту з кулахарської поліції безпеки. В цьому я був упевнений зразу. Чому ж тоді я не спробував відтворити телеграми, скоригувати, поправити, спростувати? Ба! Я вчинив краще, допасувавши до тої помилки діяльність, яка, сам бачиш, таки мала перед собою майбутнє. Як же так — одіозна особа, що випадково потрапила у вир африканських непорозумінь, відкрила, звідки взявся світ і що з ним буде?! О ні, мій любий, забагато тих випадковостей! Забагато, клянусь істинною правдою! Не треба переробляти світ, потрібна інша точка зору. Глянь-но на еволюцію життя. Мільярди років тому з'явилися праамеби, чи не так? Що ж вони вміли? Повторюватися. Яким чином? Завдяки тривкості спадкових рис. Якби спадковість була бездоганною, то донині на цій планеті не було б нікого, крім амеб. Що ж сталося? З'явилися помилки. Біологи називають їх мутаціями. Але чим є мутація, як не сліпою помилкою, непорозумінням поміж батьком-відправником і нащадком-адресатом? За образом і подобою своєю... так, але недбало! Неточно! А схожість дедалі спотворювалася: з'явилися трилобіти, гігантозаври, секвої, козулі, мавпи і ми. Із зіткнень недбальства, похибок... Але ж так само було з моїм життям. Через недогляд я з'явився на світ, випадково потрапив у Туреччину, звідки той же випадок закинув мене в Африку... Я боровся, як той плавець із хвилею, та не я нею керував... Вона несла мене... Розумієш? Друже мій, ми недооцінили історичної ролі помилки як фундаментальної Категорії Існування. Не міркуй по-маніхейськи! За цією школою бог створює порядок, а сатана підставляє ногу. Це не так! Якщо я роздобуду тютюн, то напишу відсутній у книзі філософських категорій розділ — антологію Апостази, — теорію буття на помилках, бо помилка кладе відбиток на помилці, помилкою керує, помилку творить, і Долею Світу стає випадковість.