Алан Дин Фостер - Чужий

— Не смішно.

— Ні, ні, — винувато промовила Ріплі. — Ходімо. Ви двоє знаєте цей поверх краще за мене.

Паркер і Бретт, виставивши сітку напоготові, пішли вперед крізь тамбур, у якому рідко хто ходив. Поверх «C» був погано освітлений навіть за скромними стандартами «Ностромо». Вони зупинились внизу тамбура, щоб очі звикли до темряви, яка чекала на них.

Ріплі випадково торкнулася стіни і з огидою відсмикнула руку. Стіна була вкрита товстим і липким шаром слизу. «Старе мастило», — подумала Ріплі. Якби інспектор виявив це, то корабель списали б. Але на таких кораблях, як «Ностромо», такі недоліки нікого не цікавили, особливо якихось поважних осіб, а члени екіпажу взагалі не вважали це проблемою і рідко цікавилися нею.

Ріплі пообіцяла собі, що після цього рейсу подасть рапорт про переведення на лайнер або в інше місце подалі від «Ностромо». Вона усвідомлювала, що вже сотню разів робила такі обіцянки, але зараз була налаштована рішуче.

Ріплі спрямувала пристрій попереду, але нічого не виявила. Коли вона повернулася в інший бік, то загорілася червона лампочка.

— Так, ходімо, — Ріплі пішла вперед. Вона була впевнена в показниках цієї маленької стрілки, оскільки знала, що Еш робить усе на совість, а також, що досі прилад працював бездоганно. Окрім того, в неї не було вибору.

— Скоро розвилка, — попередив Бретт.

Минуло декілька хвилин. Попереду з’явилося два проходи. Ріплі пішла праворуч, і червоне світло почало загасати. Вона повернулася і пішла іншим коридором.

— Сюди.

У цьому відсіку освітлення було ще гіршим. Навколо них скупчилися низькі тіні, від яких ставало млосно, хоча жоден астронавт, який літає в нетрях космосу, не страждає на клаустрофобію. Вони крокували доволі голосно, мимоволі стукаючи по металевій підлозі. Звук кроків пом’якшували тільки слизькі калюжі, але від них було чути хлюпіт.

— Далласу слід вимагати проведення перевірки, — з огидою бурмотів Паркер. — Майже половину корабля забракують, і Компанії доведеться витратитись на його прибирання.

Ріплі похитала головою і скептично подивилася на інженера.

— Б’юся об заклад, що ні. Для Компанії простіше і дешевше підкупити інспектора.

Паркер ледь стримав розчарування: ще одна ідея, яка, здавалося, була ідеальною, провалилася. Найгірше, що логіка Ріплі зазвичай була непохитною. Його незадоволення та захоплення Ріплі збільшувалися одночасно.

— Якщо ми вже заговорили про ремонт і прибирання, — продовжила Ріплі. — Що з освітленням? Я погано знаю це відділення, але ж тут ледь що можна роздивитися. Я гадала, що ви полагодили дванадцятий модуль. Потрібне краще освітлення, навіть у такому місці.

— Але ж ми полагодили модуль, — заперечив Бретт.

Паркер підійшов до найближчої панелі та оглянув її.

— Система подачі працює досить завбачливо. Як відомо, для деяких схем не було подачі постійного струму. Було досить важко відновити живлення, не продувши кожен провідник на кораблі. Коли виникають критичні ситуації, то уражені системи блокують доступ до живлення, щоб уникнути перевантаження. Але тут це вже занадто. Ми полагодимо це.

Він натиснув кнопку блокування на панелі, і в коридорі стало світліше. Вони пішли далі. Раптом Ріплі зупинилася і зробила попереджувальний жест.

— Почекайте.

Паркер ледь не впав, послухавшись її, а Бретт ледь не перечепився через сітку. Але ні в кого навіть гадки не було сміятися.

— Ми близько? — пошепки запитав Паркер, намагаючись роздивитись щось у темряві.

Ріплі поглянула на стрілку, зрівняла зі шкалою, вручну проградуйованою Ешем на металевому корпусі біля підсвіченого екрану.

— Прилад показує, що до нього залишилося п’ятнадцять метрів.

Паркер і Бретт міцніше стиснули сітку, хоч ніхто їм цього й не казав. Ріплі підняла свій шокер, зважуючи його, а потім увімкнула. Вона повільно просувалася, правицею тримаючи шокер, а лівицею — відстежувач. Вона шуміла за трьох.

Паркер і Бретт теж просувалися коридором. Вони намагалися навіть хекати придушено.

П’ять метрів. Десять метрів. Якийсь м’яз на лівій литці Ріплі пульсував; це було боляче, але вона не звертала уваги. Вони продовжили ходу, а відстань, яку показував пристрій, невблаганно зменшувалася.

Тепер вони йшли, напівзігнуті, і були готові в будь-який момент відскочити назад, якщо в темряві буде якийсь порух. Ріплі навмисно вимкнула зумер відстежувача. Коли на екрані з’явилася позначка «15,2 м», вона зупинилась. Освітлення досі було поганим, але можна було роздивитись, що в смердючому коридорі нічого не причаїлося.