Алан Дин Фостер - Чужий

— Я не про те хотів поговорити.

Еш із цікавістю подивився на нього, а потім повернувся до своїх приладів, коли там з’явилася нова інформація на двох маленьких екранах.

— Гадаю, що зараз дуже важливо розшифрувати структуру кислоти. Вважаю, ти згоден. Давай поговоримо пізніше. Зараз я досить зайнятий.

Даллас зробив паузу перед тим, як відповісти, а потім сказав м’яко, але непохитно:

— Байдуже. Мені потрібно поговорити зараз.

Еш клацнув декількома перемикачами, переконався, що давачі вимкнулися і поглянув знизу вгору на капітана.

— Між іншим, я намагаюся врятувати і твою шкіру теж. Але якщо це важливо, я слухаю.

— Чому ти дозволив прибульцеві розвиватися всередині Кейна?

Еш насупився.

— Гадаю, ти не зрозумів мене. Ніхто нікому не «дозволяв» розвиватися всередині у когось. Так вийшло.

— Маячня.

Еш сухо відповів без жодних емоцій:

— Це навряд чи можна назвати розумною оцінкою подій.

— Ти знаєш, про що я. «Матір» моніторила його тіло, а ти моніторив «Матір». Це було правильно, оскільки ти маєш найкращу кваліфікацію для цього. Ти повинен був розуміти, що відбувається.

— Ти ж теж бачив чорну пляму на екрані, як і я.

— Ти гадаєш, я повірю в те, що автолікар недостатньо потужний, аби впоратися із цим?

— Справа не в потужності, а в довжині хвилі. Прибулець створював фон для хвиль, які використовують сканери автолікаря. Ми вже обговорили, що могло статися і чому.

— Припустімо, я повірив, що прибулець зміг створити захисне поле, яке завадило роботі сканерів… Хоча це не так… «Матір» повинна була знайти інші ознаки того, що відбувається. Кейн перед смертю скаржився на сильний голод. У кают-компанії всі це чудово бачили. Хіба причина його чудового апетиту не є очевидною?

— Невже?

— Новий прибулець усередині Кейна поглинав запаси білків, жирів та інших поживних речовин у його тілі. Він же не виріс, лише перетравлюючи повітря.

— Згоден. Це й так очевидно.

— Такий обмін речовин повинен був викликати появу відповідних показників на здавачах автолікаря, починаючи від банальної втрати ваги і закінчуючи іншими показниками.

— Щодо можливої втрати ваги: ці показники не могли з’явитися, — спокійно відповів Еш. — Вагу Кейна було компенсовано вагою прибульця. Сканер автолікаря міг зафіксувати її як вагу Кейна. Які це «інші показники» ти маєш на увазі?

Даллас намагався приховати хвилювання, але марно.

— Не знаю. Нічого певного сказати не можу. Я простий пілот. Медичний аналіз — це не моя парафія.

— Зате моя, — багатозначно сказав Еш.

— Але я не повний ідіот, — відрізав Даллас. — Можливо, я не знаю, що це означає, але я не сліпий. Я бачу, що відбувається.

Еш склав руки, рвучко піднявся від панелі управління і витріщився на капітана.

— Що саме ти маєш на увазі?

Даллас подався уперед.

— Ти хотів, щоб прибулець залишився живий. Цього було цілком достатньо, щоб убити Кейна. Гадаю, в тебе на це були причини. Я мало тебе знаю, Еше, але поки що ти нічого не робив безпричинно. Думаю, що й зараз є якась.

— Ти звинувачуєш мене в тому, що я маю причину втілити якусь імовірно божевільну ідею. Назви хоч одну.

— Ми обоє працюємо на Компанію.

Даллас вирішив змінити тактику. Оскільки звинувачення не спрацювало, він вирішив зіграти на чуйності Еша. Даллас усвідомив, що повівся як параноїк і намагався спихнути проблему на того, хто зможе її вирішити. Наприклад, на Еша, а не на її винуватця прибульця.

Еш був дивним, але все ж не схожим на вбивцю.

— Я просто хочу знати правду, — благально промовив Даллас.

Еш випростав руки і на мить поглянув на панель управління перед тим, як відповісти.

— Не знаю, про що ти в біса говориш. І мені байдуже на будь-які брудні натяки. Прибулець — це небезпечна форма життя. Звісно, вона мене багато в чому захопила як дослідника, я це не заперечую. З наукової точки зору вона зачаровує. Але після усього, що вона накоїла, я хочу, щоб вона померла, і не менше за тебе.

— Ти впевнений?

— Так, — у його голосі звучала огида. — Якби на тебе стільки усього не навалилося, ти б теж був упевнений і не висував би таких звинувачень. Забудьмо цей інцидент. Принаймні я вже забув.

— Добре, — Даллас різко розвернувся, вийшов крізь відчинені двері й пішов коридором до капітанського відділення. Еш довго проводжав його поглядом, думаючи про своє, а потім повернувся до приладів. Вони були більш терплячими, і їх було простіше зрозуміти.

«Дуже важка робота, — подумав Даллас. — Напевно, Еш був правий, коли сказав, що на капітана забагато чого навалилося. Він дійсно переживав за інших, окрім того, вирішував проблему із прибульцем. Як довго я буду нести цей моральний тягар? Як довго? Я ж просто пілот. А Кейн був би кращим капітаном; він набагато легше справлявся з такими проблемами, особливо не переймаючись ними. Але зараз він не може допомогти нам».