Алан Дин Фостер - Чужий

— Шикарно, — саркастично прокоментувала Ламберт.

— Що не так?

— Повітря в скафандрах вистачить на сорок вісім годин. На Землю ми прилетимо за десять місяців, — пояснив Еш. — Якщо ця істота зможе прожити сорок дев’ять годин без повітря, то все буде марно. До того ж ми витратимо дводенні запаси повітря в скафандрах.

— І не лише тому, — додала Ламберт. — Ну ж бо, Паркере, придумайте щось нове зі своїм помічником.

Але для інженерів це було не так просто.

— Можливо, у нас вийде провести якісь спеціальні комунікації між контейнерами з повітрям та балонами скафандрів. Ми з Бреттом досить непогані інженери-практики. Доведеться повозюкатися, з’єднуючи клапани, але я впевнений, що в нас вийде. Тепер у нас буде стимул.

— Ви не змінюєтесь, — Ріплі не приховувала сарказму.

— Це непрактично, — люб’язно сказав Еш інженерам. — Пам’ятаєте, ми обговорювали таку ймовірність, що прибулець може жити без повітря. Проблема набагато складніша. Ми не зможемо зловити цю істоту, якщо прив’яжемось до основних контейнерів за допомогою шлангів. Навіть якщо ваша ідея спрацює, то ми витратимо стільки повітря в скафандрах, що в нас нічого не залишиться на момент, коли ми прокинемося від гіперсну. Морозильні камери автоматично відкриються… у вакуумі.

— Може, залишимо повідомлення чи увімкнемо трансляцію, щоб вони змогли зустріти нас зі свіжим повітрям у доці? — запропонував Паркер.

Еш засумнівався.

— Дуже ризиковано. По-перше, вони отримають наш сигнал на кілька хвилин раніше, аніж ми вже прибудемо. Рятувальникам треба зустріти нас при виході із гіперпростору, стикуватися з нами і подати повітря, не пошкоджуючи корабель… Думаю, це неможливо. Якщо їм і вдасться, то Ріплі права: не можна знову засинати в морозильних камерах, доки ми не переконаємося, що та істота мертва або під повним контролем. А ми не можемо в цьому впевнитися, якщо проведемо декілька днів у скафандрах, а потім заляжемо в камери.

Паркер чмихнув:

— Усе ж гадаю, що це гарна ідея.

— Давайте повернемося до нашої проблеми, — нетерпляче сказала Ріплі. — Як ми можемо знайти ту тварюку? Ми можемо спробувати багато способів вбити її, але треба знати, де вона. Якщо пам’ятаєте, екрани на поверхах «B» і «C» не працюють.

— Доведеться його висмоктати за борт, — Даллас здивувався, що таке жахливе, але очевидне рішення спало йому на думку, і він одразу ж зважився на його оприлюднення.

— Звучить розумно, — визнав Еш. — Але це лише на словах. Як ми це зробимо?

Даллас помітив, що всі бажають уникнути незворотного. Але іншого шляху не було.

— Так, це не просто. Є лише один спосіб не проґавити прибульця і заощадити повітря. Треба шукати його в кожному відділенні та в кожному коридорі.

— А може, ми склепаємо переносний охолоджувальний пристрій, — несміливо запропонувала Ріплі. — Будемо заморожувати кожне приміщення, кожен коридор з… — вона замовкла, побачивши як Даллас сумно хитає головою, і відвернулася. — Я не боюся, зрозумійте. Але треба діяти практично. Як вірно сказав Паркер, треба уникати прямого контакту із прибульцем.

— Припини, Ріплі, — Даллас торкнувся грудини великим пальцем. — Я сам до смерті переляканий, як і всі ми. У нас немає часу на якісь штудерні вигадки. Ми й так згаяли багато часу, чекаючи, доки машина допоможе врятувати Кейна. Тепер треба рятувати себе. Саме тим ми в першу чергу й займаємось на борту цього величезного корабля, чи не так? Коли з цим не справляється комп’ютер, це стає нашим обов’язком. І я волів би подивитися, як те страхопуддя вибухне, коли ми видуємо його через шлюз.

Звичайно, промова Далласа мало кого надихнула на подвиги, але астронавти трішки пожвавішали. Вони знову змогли дивитися одне одному у вічі, а не лише роздивлятися стіни чи підлогу. Усі почали впівголоса обговорювати це рішення.

— Чудово, — промовила Ламберт. — Ми виманимо його з укриття і видуємо через шлюз. Але як це зробити?

— Треба загнати його в пастку, — запропонувала Ріплі, перебираючи в думках різні варіанти, але припущена здатність прибульця пускати кислоту робила їх марними.

— Повинні бути якісь речовини, які воно не зможе так швидко роз’їсти, як метал, — Бретт міркував уголос, демонструючи Ріплі, що вони мислять в унісон. — Наприклад, трилоновий кабель. Якщо ми зробимо з нього сітку, то зловимо його без ушкоджень. Гадаю, ту тварюку не злякає тоненька сітка, скажімо, на відміну від міцного металевого ящика.