Алан Дин Фостер - Чужий

Ламберт насуплено подивилась на інженера, застигши зі стейком на півдорозі.

— Якщо тобі так вона не подобається, чому ж ти наминаєш її, наче перед смертю?

— Якраз я й кажу, що мені вона подобається, — пояснив Паркер, відправляючи чергову ложку до рота.

— Серйозно? — Кейн не припинив їсти, але підозріло глянув на Паркера, як на божевільного.

Паркер в боргу не залишився:

— Так. Воно ж типу вирощується для нас.

— Так, — відрізав Кейн. — Ти ж знаєш, з чого це робиться.

— Знаю, знаю, — відповів Паркер. — Ну і що? Зараз це стало їжею. З тобою складно говорити, доки ти так запихаєшся.

— В мене є виправдання: я вмираю з голоду, — Кейн відправив ще один шматок і оглянув стіл. — Хто знає, чи амнезія впливає на апетит?

— Апетит… — Даллас копирсався у своїй порції. — Поки ти лежав у автолікарі, в тебе вливали лише рідину: сахарозу, декстрозу та інші речі для збереження життя, але їх недостатньо для повноцінного харчування. Не дивно, що ти такий голодний.

— Ага, — Кейн з’їв ще одну ложку. — Таке враження, що я… я… — Кейн замовк, збентежно і злякано скривився.

Ріплі нахилилась до нього.

— Що трапилося? Щось із іжею?

— Ні… Не думаю. Все смачно. Не думаю… — старпом знову зупинився на півслові. В нього був напружений вираз обличчя, і він невпинно кректав.

— Що ж тоді? — схвильовано поцікавилася Ламберт.

— Не знаю.

Кейн знову скривився, як боєць, що отримав удар у пах.

— У мене кольки… І вони посилюються.

Астронавти нервово спостерігали за тим, як старпом скоцюбився від болю та паніки. Несподівано він почав голосно стогнати низьким голосом і схопився за край столу обома руками. Його кулаки зблідли, а на руках проступили вени. Кейна невпинно усього трусило, наче від холоду, хоча в кают-компанії було досить тепло й комфортно.

— Дихай глибше, це допоможе, — порадив Еш, оскільки всі інші принишкли.

Кейн спробував це зробити, але вдих перетворився на крик.

— Господи, як болить! Як болить! — Кейн невпевнено встав. Його досі трусило, і він хапався за стіл, наче боявся впасти. — Ой-ой-ой!

— Що, що? — безпорадно запитав Бретт. — Що болить? У тебе болить?

Агонізуюче обличчя Кейна змусило Бретта замовкнути і подіяло краще, аніж будь-який крик. Старпом намагався піднятися з-за столу, але знову сів. Він уже не міг контролювати своє тіло. Він протяжно заверещав із виряченими очима. У всіх кров застигла в жилах. Крик відбивався від стін кают-компанії, не шкодуючи присутніх, і не припинявся.

— Його сорочка… — пробурмотіла Ріплі. Її паралізувало, як і Кейна, але з іншої причини. Вона показувала на здуття на грудях у старпома.

На кителі Кейна з’явилася червона пляма. Вона швидко збільшувалася і скоро перетворилась на широкий нерівний кривавий слід у нижній частині грудини. Потім усі почули, як рветься тканина. У забитому приміщенні цей звук звучав огидно і непристойно. Сорочка Кейна луснула навпіл, як диня, і з-під неї показалася маленька голова, завбільшки з людський кулак. Вона звивалася і крутилася, як змія. Невеличкий череп був весь чи то в шипах, чи то в зубах, мав гостру форму та був рясно закривавлений. Потвора мала бліду, нудотно-білу шкіру з темними мазками огидного слизу. Вона не мала жодних зовнішніх органів, навіть очей. Астронавти відчули нудотний сморід.

Тепер кричав не лише Кейн: астронавти панічно заволали, інстинктивно відскакуючи від столу. Першим це зробив Джонс. Він почав розлючено чмихати, хвіст став трубою, а шерсть — дибки. Потім Джонс зістрибнув зі столу і залишив кімнату у два потужних стрибка.

Істота із шипчасто-зубастим черепом смикнулася вперед. Здавалося, вона просто вистрибнула з грудини Кейна. Голова та шия кріпилися до товстого, компактного тіла з такої ж білої плоті. Завдяки лапам із кігтями вона рухалася на диво швидко. Вона незграбно приземлилася на тарілки з їжею на столі, тягнучи за собою нутрощі Кейна і залишаючи брудний шлейф із крові та інших фізіологічних рідин старпома. Далласові потвора нагадала зарізану індичку, але з шипами на голові та шиї.

До того як хтось встиг якось відреагувати, прибулець швидко, як ящірка, зіслизнув зі столу і зник у відчинених дверях до коридору.

Усі важко дихали, але ніхто не рухався серед цього безладу. Кейн залишився лежати в кріслі з відкинутою головою і розкритим у німому крику ротом. Даллас мимохіть відзначив, що нажаханих очей Кейна не видно через закинуту назад голову.

Натомість у грудині старпома всім було видно величезну діру із рваними краями. Навіть на відстані Даллас помітив, що внутрішні органи було відсунуто вбік, щоб розміститися паразитуючій потворі. На столі й підлозі валялися розкидані тарілки, залишки їжі було вкрито неабияким шаром слизу і нутрощів Кейна.