Алан Дин Фостер - Чужий

— Еше, ти заперечуєш сам собі. Раніше ти стверджував, що це істота підтримує в ньому життя, а не автолікар.

— Ця істота може й не відігравати особливої ролі, хіба що для опорожнення Кейна. Ми не знаємо, що б вона зробила, якби ми залишили їх назовні. Тут же ми можемо уважно спостерігати за його організмом і вживати всіх можливих заходів, якщо істота почне шкодити Кейнові. Назовні ми цього б не зробили.

Еш зробив паузу, клацнув вимикачем і перевірив показники.

— Окрім того, був прямий наказ.

— Тобто ти в будь-якому випадку слухатимеш Далласа, а не мене?

— По-перше, капітан — це капітан, а по-друге, той факт, що він знаходився за кілька метрів від мене назовні, а не всередині, не є приводом ігнорувати його накази.

Ріплі відвернулася. Вона була розлючена і на Еша, і на себе.

— Порушивши процедуру карантину, ти поставив під ризик не лише життя Кейна, а й усіх нас.

Еш плавно посунувся, щоб відправити запит на розрахунковому столі, і уважно подивився на отриману інформацію, а потім промовив, не дивлячись на наполегливу Ріплі:

— Мені не просто було прийняти таке рішення. Я знаю правила щодо карантину та позаземних форм життя, можливо, навіть краще за тебе. Але мені довелося зробити вибір між ними та людським життям. Можливо, треба було залишити його там помирати; можливо, я поставив під загрозу всіх нас. Але знаю одне: ті, хто складають свої дорогоцінні правила, роблять це в безпеці та комфорті, а не там, де ці правила повинні застосовуватися. В екстремальних ситуаціях слід покладатися на власний розум та почуття. Я так і зробив. Поки що ця істота нічим нам не загрожує. Якщо таке й станеться, то їй доведеться воювати з групою озброєних людей, які будуть напоготові, а не з одним непідготовленим чоловіком, який блукав темними й холодними нетрями інопланетного корабля. Тому я й обирав між таким ризиком та життям Кейна.

Еш потарабанив пальцями по панелі управління.

— Я нічого не маю проти твоїх почуттів, — Ріплі нахилилася ліворуч і піднялася. — Я просто вважаю, що в тебе немає жодних прав і повноважень ставити нас під такий ризик. А раптом ми цього не хочемо?

— Це вже не має значення, Кейн на борту… Живий. Подальші події будуть відштовхуватися від реальності, а не від можливих шляхів розвитку ситуації в минулому. Давай не будемо витрачати час на їх обговорення.

— Це твоя офіційна позиція наукового співробітника? У посібнику так не написано.

— Ріплі, ти повторюєш одне й те саме. Ти хочеш мене спровокувати? Я вже добровільно записав свої дії до бортового журналу і готовий до будь-якого рішення, яке Компанія прийме щодо мене. Так, це моя офіційна позиція. Пам’ятай, що основною функцією науки є захист та покращення людського життя. Я ніколи не суперечив цьому правилу.

— Але хтось може мати іншу думку про те, що покращує людське життя.

Чомусь ці слова змусили Еша повернутися і зміряти Ріплі різким поглядом, хоча на інші, більш уїдливі ремарки він не реагував.

— Я виконую свої обов’язки наукового співробітника так само добросовісно, як ти обов’язки ворент-офіцера. Цього достатньо. Я втомився. Якщо в тебе є конкретні претензії, звернися до Далласа. Якщо ж ні, то роби свою роботу, а я буду робити свою.

Із цими словами він повернувся до своїх дорогоцінних приладів.

Ріплі кивнула:

— Справедливо.

Обернувшись, вона пішла до коридору. Ріплі все ще почувалася незадоволеною, але не розуміла чому. Відповіді Еша були досить раціональними, з ними складно сперечатися. Але її хвилювало інше.

Те, що Еш самовільно пустив на корабель експедицію, було чимось більшим, ніж тільки формальним порушенням правил. Це суперечило усьому єству його особистості та яскраво вираженому професіоналізму в інших питаннях. Ріплі мало знала його, але до цього випадку всі вважали, що дороговказом для нього є лише офіційний науковий посібник.

Еш стверджував, що він зробив це заради спасіння життя людини. Вона дотримувалася офіційної позиції. Чи була вона неправа? Чи був би Кейн із нею згоден?

Вона пішла до капітанського відділення хвилюючись. У голові оберталися роздроблені уривки думок про збіги обставин, які мучили її, а зібрати докупи вона їх не могла…

Тепер на «Ностромо» не було що робити, окрім як чекати; чекати, доки Паркер і Бретт закінчать свою роботу, а також чекати змін у стані Кейна.

У капітанському відсіку Ламберт гралася із Джонсом мотузочкою. Моток спеціально тримали на «Ностромо» для кота. Сам Джонс, схоже, вважав, що ця гра в мотузочку більше потрібна людям, а він добросовісно брав не себе відповідальність розважати їх. Здавалося, вони отримували величезне задоволення, коли він шарпав і ганявся за білим шнурком, а вони смикали ним своїми великими незграбними лапами.