Алан Дин Фостер - Чужий

Ріплі була вражена. Еш продовжив:

— Сам по собі силікатний шар має досить незвичайну молекулярну структуру, яка, можливо, здатна навіть витримати дію лазера. Знаю, знаю, — продовжив Еш у відповідь на недовірливий вираз обличчя Ріплі, — це звучить не надто правдоподібно. Але це найміцніший зразок органіки, який я коли-небудь бачив. Розташування клітин суперечить будь-яким законам нашої біології, наприклад, ті ж силікатні клітини. Адже вони мають металічну зв’язку. Саме тому ця істота так легко переносить несприятливі умови навколишнього середовища.

— Є ще якась нова інформація, окрім силікатів та подвійної дерми?

— Ну, я досі не знаю, як воно дихає і чи взагалі дихає воно в нашому звичному розумінні. Воно не змінює атмосферу навколо. Напевне, ця істота абсорбує потрібні гази за допомогою безлічі пор. У неї немає нічого, що нагадувало б ніздрі. Ця істота працює краще, аніж будь-яка хімічна фабрика. Здається, що деякі внутрішні органи взагалі не працюють, як працюють інші, я зовсім не знаю. Може бути, що ті органи, які здаються нерухомими, виконують захисні функції. Пізніше дізнаємося, чи ми зможемо далі його провокувати, — Еш в очікуванні подивився на неї. — Цього достатньо?

— Цілком.

«Не треба було підіймати Кейна на борт. Треба було залишити його там разом із цією істотою, — подумала Ріплі. — Відповідальність за те, що вони опинились тут, цілком лежить на Еші».

Вона непомітно спостерігала за науковим співробітником, як він працював із приладами, зберігаючи потрібні результати та відхиляючи непотрібні. Найменше вона очікувала якогось емоційного жесту від Еша, але саме він прийняв несподіване рішення впустити членів експедиції на борт, що суперечило усталеній процедурі.

Ріплі виправила себе: не лише Еш, але й Даллас із Ламберт порушили процедуру прибуття на борт. Ішлося про життя Кейна. Що було б, якби Еш послухався її розпорядження і залишив усіх трьох назовні? Вижив би Кейн чи просто перетворився б на запис у журналі? Але це спростило б одну річ: їй не довелося б пояснювати Кейнові, раптом він оклигає, чому вона не впускала їх.

Еш помітив її вираз обличчя і занепокоєно запитав:

— Щось трапилося?

— Ні, — Ріплі випрямила спину. — Можеш розтлумачити для дуреп? Я саме почуваюся однією з них. Що це все значить? Який можна зробити висновок?

— Цікава комбінація елементів та структури робить інопланетний організм практично невразливим у нашій ситуації та з нашими ресурсами.

Ріплі кивнула:

— Я так і думала, якщо, звичайно, результати твоїх досліджень вірні.

Еш образився.

— Вибач. Добре. Отже, воно невразливе, — промовила Ріплі й уважно подивилася на наукового співробітника.

— Саме через це ти вирішив взяти його на борт?

Як завжди, Еш не реагував на кпини. Він відповів без жодних образ:

— Я виконував безпосередній наказ капітана, пам’ятаєш?

Ріплі стрималася, щоб не закричати, знаючи, що Еш не сприймає емоцій.

— Коли Даллас та Кейн відсутні, я виконую обов’язки старшого офіцера, і поки вони не повернуться, я командир.

— Звісно. Я забув. Емоції.

— Дурниці! Ти ніколи нічого не забував через емоції.

Увага Еша була прикута до показників, але, почувши її слова, він озирнувся.

— Гадаєш, ти все про мене знаєш? Ви всі гадаєте, що добре мене знаєте. Маю тобі дещо сказати, Ріплі. Коли я відчинив внутрішній шлюз, я знав, що роблю. Але я теж можу щось забути, як і всі. І в той момент я забув, хто головний і все таке. У мене дуже хороша пам’ять, але і вона може давати збої. Навіть механічна пам’ять, як у «Матері», може втратити інформацію.

«Ага, звісно, — подумала Ріплі. — Вибірковий збій». Звісно, Еш міг говорити правду. Вона й так образила вже багатьох членів екіпажу. Паркер та Бретт вже тримали на неї зуб, а тепер вона ось-ось могла нажити нового ворога — Еша.

Але Ріплі не могла стримувати свої підозри і бажала, щоб Еш розсердився на неї.

— Ти також забувся про основне правило карантину, яке діє у твоєму науковому відділенні, а це ази, які отримує кожен офіцер на початку навчання в льотній академії.

— Ні.

«Нарешті, — подумала Ріплі. — Тепер схоже на правду».

— Це я не забув.

— Розумію, — Ріплі зробила паузу для підсилення своїх слів. — Ти просто порушив це правило.

— Думаєш, мені було просто прийняти рішення? Що я не усвідомлював можливих наслідків?

— Ні, Еше, я так не думаю.

Науковець знову не відреагував на провокацію.

— Мені це не подобалося, але вибору не було, — м’яко пояснив він. — Що б ви робили з Кейном? Його єдиний шанс вижити — це відпочинок у лазареті, де автолікар найближчим часом зможе попрацювати над ним. Його стан стабілізувався, і все через швидке лікування в машині, вчасну дезінфекцію та внутрішньовенне годування.