Алан Дин Фостер - Чужий

Зразок було випорснуто у вакуумну камеру, де складні прилади почали розщеплювати його. Скоро компоненти атмосфери з’явилися на панелі управління Еша у вигляді чисел і знаків.

Він швидко проаналізував їх, а один компонент перевірив двічі й доповів напарникам:

— Фактично первинна суміш: багато інертного азоту, трохи кисню, висока концентрація вільного вуглекислого газу. Присутні метан та аміак, останній частково в замороженому стані… Там холодно. Я зараз займаюся аналізом домішкових елементів, але нічого нового не скажу. Усе стандартно, і дихати цим не можна.

— Який тиск?

— Десять дин [10] Одиниця сили в гаусовій системі фізичних величин. 1 дина = 10-5 ньютонів у системі СІ. ( Прим. ред .) у четвертому ступені на сантиметр квадратний. Не застрягнемо. Інше питання, що вітер може здути.

— Як щодо рівня вологості? — запитав Кейн. Уявний образ позаземного оазису швидко вивітрювався.

— Дев’яносто вісім відсотків. Можливо, пахне не дуже гарно, але вологість висока. Тут багато водяної пари. Дивна суміш, якщо чесно, враховуючи, що тут є метан. А, і не рекомендую пити з місцевих свердловин, якщо такі тут є. То може бути зовсім не вода.

— Є ще якась важлива інформація? — запитав Даллас.

— Лише те, що тут базальтова поверхня, дуже холодно й застигла лава. Дуже холодна атмосфера, набагато нижче нуля, — попередив Еш. — Навіть якби цим повітрям можна було б дихати, скафандри все рівно знадобляться, щоб не замерзнути. Якщо тут є живі істоти, то вони досить витривалі.

Здавалося, Даллас змирився з усім.

— Гадаю, було б безглуздо очікувати чогось кращого. Надія все одно залишається, хоча в цьому повітрі нічого не видно. Краще б його взагалі не було і не було цього каміння.

— Хтозна, — Кейн знову повернувся до своїх філософських роздумів. — Можливо, для когось тут рай.

— Немає сенсу проклинати це місце, — порадила Ламберт. — Могло бути в сто разів гірше.

Вона уважно спостерігала за буревієм. Ближче до світанку він вщухав.

— Це краще, аніж сісти на газовий гігант. Там швидкість вітру в погожу пору складає триста кілометрів на годину, а сила тяжіння в десять, а то й в двадцять разів вища, аніж тут. Принаймні тут можна ходити без генераторів та стабілізаторів. Вам так пощастило, а ви цього не помічаєте.

— Де ж нам пощастило? — заперечила Ріплі. — Краще б мене знову поклали в гіперсон.

Щось тицьнулося їй у коліна, і вона опустила руку, щоб іззаду погладити Джонса. Той вдячно замурчав.

— Оазис це чи ні, — бадьоро промовив Кейн, — а я хочу бути першим добровольцем, щоб вийти на поверхню. Хотів би подивитися на нашого загадкового відправника сигналу. Ніколи не знаєш, що можна знайти.

— Гроші та діаманти? — Даллас не втримався та іронічно посміхнувся: Кейн був невиправним мрійником.

Старпом знизав плечима.

— Чому б і ні?

— Я тебе зрозумів. Добре, я згоден.

Саме собою розумілося, що Даллас має очолювати маленьку експедицію. Він очима шукав кандидата, щоб доукомплектувати команду.

— Ламберт, ти теж із нами.

Їй це не сподобалося:

— Узагалі чудово! Чому я?

— А чому не ти? Ти ж вроджений штурман. Побачимо, чи є з тебе толк поза твоєю панеллю управління, — він попрямував до коридору, але зупинився і прозаїчно промовив: — Ще одне: напевно, там на нас чекає покинутий корабель і радіомаяк, який стоїть на повторі. Інакше ми б уже отримали звісточку від тих, хто вижив. Але все ж ми не знаємо, що там. Здається, на цій планеті не вирує життя, яке б воно не було, вороже чи ні. Але краще не ризикувати зайвий раз. Візьміть зброю.

Він завагався, коли побачив, що Ріплі теж збирається кудись йти.

— Ріплі, я не можу відпустити з корабля більше трьох. Доведеться тобі почекати своєї черги.

— Я й не збираюся туди, — відповіла вона. — Мені й тут добре. Просто я тут зробила все, що могла. Паркерові та Бретту потрібна допомога з тонкою роботою, поки вони намагаються полагодити ті трубопроводи…

В інженерному відсіку було більш ніж спекотно, хоча система охолодження «Ностромо» працювала на повну. Уся біда полягала в тому, що Паркерові з Бреттом довелося багато чого зварювати, а також через тісні умови. Біля охолоджувальних термостатів повітря було відносно прохолодним, у той час як навколо зварювальних швів воно швидко перегрівалося.

Проблема полягала не в лазерному зварюванні: промінь був відносно прохолодний. Тепло вироблялося через побічний продукт у місцях, де метал плавився і зливався у свіжий шов. Чоловіки працювали з голим торсом. Піт лився з них рікою.