Алан Дин Фостер - Чужий

Серед них лише Еш був відносно задоволеним. Його єдиною тривогою на той момент був душевний стан напарників. На кораблі не було справжніх розваг, завдяки яким можна було б відволіктись. «Ностромо» був буксиром, робочим кораблем, а не розважальним зорельотом. Коли не було ніякої роботи, весь вільний час екіпаж повинен був проводити в комфортних обіймах гіперсну. Тому не дивно, що через марні витрати часу вони нервували навіть у найкращих обставинах, не кажучи вже про ситуацію, в яку вони потрапили тепер.

Еш міг увесь час вирішувати теоретичні задачі на комп’ютері, і йому це не набридало. Навпаки, процес неспання його стимулював.

— Є відповідь на наші виклики? — Даллас висунувся зі свого стільця, щоб поглянути на наукового співробітника.

— Я перевірив усі типи відповідей вручну, а також підбирав «методом тику». Також я дозволив «Матері» спробувати підхід з використанням суто механічно-аналогового коду, — Еш розчаровано похитав головою. — Нічого, окрім цього екстреного виклику, який повторюється через певний інтервал. По всіх інших каналах — глухо, окрім слабкого постійного тріску в каналі нуль-точка-три-три.

Він тицьнув великим пальцем угору:

— «Матір» говорить, що це характерне випромінювання сонця цієї системи. Якщо щось чи хтось залишився живий там, назовні, він нічого не може вдіяти, окрім як кликати на допомогу.

Даллас мимоволі чутно видихнув.

— Ми повністю відновили живлення. Треба визначити, де ми. Ріплі, увімкни прожектори.

Ріплі клацнула вимикачем. За ілюмінаторами загорілася мережа потужних вогнів, які яскравими перлами переливалися корпусом. Тепер ще краще стало видно вітер та пил, які іноді утворювали маленькі коловерті в повітрі та із потужною силою буревія проносилися в них перед очима. На тлі пустельного пейзажу виділялися лише поодинокі скельні виступи та нерівності рельєфу. Тут не було жодних ознак життя: ані лишайника, ані бодай кущика. Лише вітер та курява, яка крутилася в зловісній темряві.

— Немає тут ніякого оазису, — прошепотів Кейн. — Це порожня і негостинна планета.

Даллас піднявся і підійшов до ілюмінатора. Він вдивлявся в буревій, що не вщухав, спостерігав за уламками каміння, яке пролітало повз корабель. «Цікаво, на цій маленькій планеті хоч колись буває безвітряна погода?» — подумав він. Судячи з того, що їм вдалося дізнатися про місцеві умови, «Ностромо» мав би здійснити посадку в погожу літню ніч. «Щось не схоже», — подумав Даллас. Планета не була настільки великою, як, скажімо, Юпітер, щоб на ній була така буревійна погода. Таке припущення заспокоїло капітана, бо він припустив, що, можливо, і погодні умови далі вже не погіршаться.

Капризи місцевого клімату стали головною темою для обговорення.

— Ми не можемо вийти назовні в таку погоду, — переконував Кейн. — У будь-якому разі не вночі.

Еш підвів голову від своєї панелі управління. Він не рухався і випромінював як фізичний, так і душевний спокій. Кейн не міг збагнути, як у науковця так виходило. Сам він давно б утратив глузд, якби іноді не вставав з-поза панелі управління, аби походити.

Еш помітив його погляд і повідомив обнадійливу інформацію:

— «Матір» говорить, що за двадцять хвилин почнеться схід їхнього сонця, тому темно не буде, куди б ми не пішли.

— Це вже дещо, — визнав Даллас. Йому від цих слів трішки полегшало.

— Якщо ті, хто нас кликав, не будуть чи не можуть далі виходити на зв’язок, то доведеться йти на їх пошуки. Або на його пошуки, якщо це сигнал автоматичного радіомаяка. Ми далеко від передавача?

Еш проаналізував дані індикаторів і для впевненості увімкнув прокладач курсу на поверхні.

— Десь три тисячі метрів. Якщо вірити сканерам, поверхня майже рівна. Напрям — приблизно на південний схід.

— Який склад поверхні?

— Здається, такий, як ми й визначили під час посадки. Тверда порода, на яку ми сіли. Тверді базальти з дрібними вкрапленнями, хоча я не виключаю існування деінде зибучих пісків.

— Тоді будемо обережними.

Кейн порівнював відстань із часом, на який їм вистачить кисню в скафандрах.

— Принаймні недалеко.

— Ага, — вдоволено промовила Ламберт. — Не хотілося б переміщуватися на кораблі. Легше прорахувати пряму посадку з орбіти, аніж пересування на поверхні в таку погоду.

— Добре. Ми знаємо, по чому будемо йти. Тепер треба дізнатися, крізь що ми будемо йти. Еше, зроби попередній аналіз атмосфери.

Науковий співробітник почав натискати на кнопки. На поверхні «Ностромо» відкрився маленький шлюз. З нього на вітер висунувся металевий «пилосос», котрий протягом хвилини всмоктував місцеву атмосферу, а потім заховався назад.