Александр Богданов - Червона зоря

Наша історія, коли її порівняти до історії земного людства, видається навдивовижу простою, вільною від блукань і правильною до схематичності. Спокійно й невпинно йшло накопичення елементів соціалізму, — зникали дрібні власники, підводився зі щабля на щабель пролетаріат; все це відбувалося без хитань і сутичок, на всьому просторі планети, об’єднаної в суцільне політичне тіло. Ведено було боротьбу, але люди все ж якось та розуміли одне одного. Пролетаріат не зазирав далеко вперед, але ж і буржуазія не була утопісткою у своїй реакційності; різні доби й суспільні формації попереплутувались до такої міри, як це є на Землі, де у висококапіталістичній країні можлива іноді феодальна реакція, а численне селянство, припізнене у своїй культурі на цілу історичну добу, здебільшого служить в руках вищих класів знаряддям пригнічення пролетаріату. Рівним і гарним шляхом дійшли ми за кілька поколінь перед цим до нашого суспільного ладу, що визволяє й об’єднує всі сили соціального розвитку.

Не таким шляхом ідуть наші земні брати; судився їм шлях тернистий, кручений, переривчастий. Не багато з нас знають, а ніхто ж не здужає собі яскраво уявити, до якого безумства доведено було способи мучити людей у найкультурніших народів Землі в ідейних і політичних організаціях панування вищих класів — у церкві і державі. А що ж врешті-решт? Запізнився розвиток? Ні, ми не маємо підстави твердити це, бо ж перші стадії капіталізму, до народження пролетарської соціалістичної свідомості, пролетіли серед плутанини й лютої боротьби різних формацій не повільніше, а швидше ніж у нас, де це сталося повільно в спокійних переходах. Але ж сама ця суворість і нещадність боротьби породила в борцях таку міць героїзму й мучеництва, яких не знала більш упевнена і менш трагічна боротьба наших предків. І відносно цього земний тип життя людей не нижчий, а вищий за наш, хоч ми, старші культурою, і стоїмо на значно вищому щаблі.

Земне людство пошматоване, його окремі раси й нації глибоко приросли до своїх територій та просяклися своїми історичними традиціями: вони говорять на різних мовах і глибоке взаємне нерозуміння панує над усіма їхніми життєвими стосунками… Все це правда, правда й те, що загальнолюдське об’єднання, що лише з великими труднощами пробиває собі шлях через усі ці кордони, брати наші осягнуть значно пізніше, ніж ми. Але ж подивіться на причини і глибше цінуйте наслідки. Це розпорошення людства Землі виникло з просторості їхнього світу, багатства й різноманітності його природи. Воно призвело до народження безлічі різних точок зору і відмінностей у розумінні Всесвіту. Хіба ж усе це ставить Землю й її людей нижче, а не вище нашого світу за аналогічних епох його історії?

Навіть механічна різноманітність мов, котрими вони говорять, багато де в чому допомагала розвиткові їхньої думки, визволяючи поняття з-під грубої влади слів, що для них існують. Порівняйте філософію земних людей з філософією наших капіталістичних предків. Філософія Землі не лише різноманітніша, а й тонша: вона не тільки випливає зі складнішого матеріалу, але в своїх найкращих школах і аналізує його глибше, краще встановлюючи зв’язок фактів і понять. Звичайно, всяка філософія є виявом слабосилля й розпорошеності знання, неповного наукового розвитку: це — спроба дати єдину картину Буття, заповнюючи порожні місця наукового досвіду здогадами, чому саме філософію і буде усунено на Землі, як усунено її вже у нас, монізмом науки. Але подивіться, скільки здогадів філософії, створеної їхніми чільними мислителями й борцями, в ґрунтовних рисах попереджує відкриття нашої науки, — а така ж майже вся суспільна філософія соціалістів. Отже ясно, що племена, котрі випередили наших предків у творчості філософській можуть потім випередити і нас самих у творчості науковій.

А Стерні хоче міряти це людство числом праведників — свідомих соціалістів, котрих воно нині в лоні своїм має, — хоче судити його за його сучасними протиріччями, а не за тими силами, котрі породили і у свій час знищать ці протиріччя. Він хоче висушити навік цей бурхливий, але прекрасний океан життя!

Твердо й рішуче мусимо ми йому відповісти: ніколи!

Свій майбутній союз із людством Землі ми мусимо підготувати. Ми не можемо значно прискорити його перехід до вільного ладу, але ту дрібницю, котра нам до снаги, ми мусимо зробити. І коли першого посланця Землі в нашому осередку ми не зуміли встерегти від непотрібних страждань і хвороби, це докір нам, а не їм. На щастя, він скоро одужає, але коли б навіть урешті-решт це надто швидке зближення з чужим для нього життям і вбило його, — він устигне багато ще чого корисного зробити для майбутнього союзу двох світів.