Александр Богданов - Червона зоря

Таким є один з найкращих, котрого вибрав з-посеред багатьох сам Менні. Чого ж нам сподіватися від решти?

Отже, лишається та сама дилема: або спинити наше власне розмноження, а з ним і весь розвиток нашого життя, або ж колонізувати Землю, винищивши все її людство.

Я висловлююся за винищення всього її людства, бо ми не можемо навіть виключити з цієї долі і його соціалістичний авангард. Нема, по-перше, жодної технічної можливості відокремити цей авангард з усієї засудженої на винищення маси, непомітну частину котрої він із себе становить. І по-друге, коли б навіть нам пощастило зберегти соціалістів, — вони самі потім почали б проти нас люту, нещадну війну, жертвуючи в ній собою до останнього, бо ніколи не могли б забути вбивства сотень мільйонів людей, подібних до них і пов’язаних з ними багатьма, часто навіть дуже тісними життєвими зв’язками. В сутичці двох світів не знайде собі місця жоден компроміс.

Ми мусимо вибирати. І я кажу: ми можемо вибрати лише одне.

Вищим життям не можна жертвувати для нижчого. Серед земних людей не знайдеться й кількох мільйонів таких, щоб вони свідомо змагалися за справді людський тип життя. Задля цих зародкових людей ми не можемо відмовитись від можливості народження десятків, а може й сотень мільйонів істот нашого світу — людей у незрівнянно повнішому значенні цього слова. Та й жорстокості не буде в наших вчинках, бо ж ми зуміємо провести їхнє знищення зі значно меншим стражданням для них, ніж яке вони самі повсякчасно вчиняють одне одному.

Світове життя єдине. І не втратою буде для нього, а здобутком, коли на Землі замість її ще далекого й напівварварського соціалізму розгорнеться нині ж наш соціалізм — життя незрівнянно більш гармонійне в його невпинному безмежному розвиткові.

(Після промови Стерні настає глибока тиша. Її перериває Манні, запрошуючи висловитися тих, хто не поділяє думок промовця. Слово боре Нетті).

— «Світове життя єдине», — так сказав Стерні. І що ж він нам порадив?

Знищити, вигубити до ноги цілий своєрідний тип цього життя, тип, котрого потім ми ніколи не зможемо вже ні відновити, ні замінити.

Сотні мільйонів років жила прекрасна планета, жила своїм особливим життям, не таким, як інші… І ось із її потужних стихій почала організовуватись свідомість. Сходячи в лютій і тяжкій боротьбі з нижчих щаблів на вищі, вона, нарешті, набула близьких, рідних нам людських форм. Але ці форми не такі, як у нас. В них відбилась і скупчилась історія іншої природи, інакшої боротьби; під ними приховано іншу стихійність, в них замкнено інші протиріччя, інші можливості розвитку. Надійшла доба, коли вперше може відбутися поєднання двох великих ліній життя. Скільки нової різноманітності, яка вища гармонія мусить виникнути з цього поєднання! Нам же кажуть: світове життя єдине, а тому нам треба не поєднувати, а… руйнувати його.

Коли Стерні зазначав, до якої міри людство Землі, його історія, його звичаї, його психологія не подібні до наших, він спростовував свою ідею майже краще, ніж це можу зробити я. Коли б вони цілковито були подібні до нас, крім хіба щабля розвитку, коли б вони були тим, чим були наші предки за доби нашого капіталізму, тоді зі Стерні можна було б і погодитись. Нижчим щаблем варто пожертвувати для вищого, слабосилими заради дужих. Але ж люди Землі не такі, вони не лише слабші й нижчі від нас культурою, — вони інші , і тому, усуваючи їх, ми лише механічно заповнимо собою ту порожнечу, котру утворимо в царстві форм життя.

Не у варварстві, не в лютості земної культури полягає її справжня різниця з нашою. Варварство й лютість — це тільки побіжний вияв того загального марнотратства в процесі розвитку, котре так позначилося на всьому житті Землі. Там боротьба за життя енергійніша й напруженіша, природа невпинно творить нових форм значно більше, але ж значно більше їх і гине як жертви розвитку. Та це й не могло бути інакше, бо ж із криниці життя — Сонця — Земля в цілому забирає променистої енергії у вісім разів більше, ніж наша планета. Тому-то там і розпорошується та розкидається так багато життя, тому-то з різноманітності його форм виникає така сила протидії, тому такий болюче складний і сповнений катастроф шлях їх примирення. В царстві рослин і тварин мільйони видів люто боролись і швидко витісняли одне одного, беручи участь своїм життям і своєю смертю в утворюванні нових, більш закінчених і гармонійних, більш синтетичних типів. Так було і в царстві людини.