Артур Кларк - Пісні далекої Землі

— Ти прямуєш не до Тарни?

— За хвилинку. Спочатку хотів подивитись на всю гору. О, вже вона!

— Що? О, бачу. Кракан!

Запозичений вигук був у даному разі подвійно доречний. Адже під ними розверзалося глибоке провалля завширшки близько сотні метрів. А на дні цього провалля було Пекло.

Вогні полум’я, що виходило з самого серця цього новонародженого світу, майже досягали поверхні. Сліпучо-жовтий з малиновими цятками лавовий потік непоспішно рухався до моря. З якого побиту, думав Келдор, вони були такі певні, що вулкан заспокоївся, а не просто чекає свого часу?

Та не річка лави була їхньою метою. Позад неї був кратер, десь кілометр у поперечнику, на краю якого, наче пень, стояв обрубок зруйнованої вежі. Наблизившись, вони побачили, що колись таких веж, розташованих рівномірно навколо цього кратера-кальдери, було три, але від інших двох залишилися тільки фундаменти.

Дно кратера було покрито якимись металевими пластинами та плутаниною перекручених кабелів — очевидно, рештками великого радіорефлектора, який тут колись стояв. У центрі, частково занурену в озерце від частих злив, видно було купу уламків приймальних та передавальних пристроїв.

Вони облетіли ці руїни останнього зв’язку з Землею, і жоден з них не зважився порушити плин думок іншого. Нарешті Горен заговорив:

— Розгардіяш тут страшенний, але все відновити буде неважко. Салган-2 лише на дванадцять градусів північніше, тобто ближче до екватора, ніж була Земля. Туди буде навіть легше націлити антену.

— Чудова ідея. Коли закінчимо будувати наш щит, зможемо надати їм у цьому початкову допомогу. Втім, поспішати з цим не буде потреби. Адже вони матимуть ще майже чотири століття, доки зможуть знову нас почути, — навіть якщо спроможемось розпочати передачі, як тільки прибудемо.

Горен закінчив аерозйомку місцевості й скерував космоплан уздовж гірського схилу вниз, аби потім летіти до Південного острова. Та коли знизився на якусь тисячу метрів, Келдор спантеличено спитав:

— А що то за дим на північному сході? Може, якийсь сигнал?

На півдорозі до лінії горизонту в безхмарне голубе талассіанське небо піднімався тонкий білий стовп. Ще кілька хвилин тому його там напевне не було.

— Давай поглянемо. Може, якийсь човен зазнає біди.

— Знаєш, що це мені нагадує?

Лорен у відповідь лише знизав плечима.

— Фонтануючого кита. Ці гігантські тварини, коли піднімалися для вдиху, спершу викидали струмінь водяної пари. Це виглядало дуже схоже.

— Але з цим цікавим порівнянням не погоджуються принаймні дві речі, — мовив Лорен. — По-перше, цей стовп уже заввишки досяг майже кілометра. Нічогенький кит!

— Згоден. Та й, до того ж, китові фонтани тривали секунди, а цей не припиняється. А яке твоє друге заперечення?

— Як показує морська карта, тут не відкриті води. Це спростовує й човнову версію.

— Але ж це смішне — Таласа ж є суцільним морем. Ах, бачу. Великі Східні Прерії. Так, це їхня околиця. Можна навіть уявити собі, що під ними твердь.

Назустріч їм швидко наближався плавучий материк морської рослинності, що покривав більшу частину талассіанських океанів, породжуючи майже весь кисень атмосфери цієї планети. То був суцільний килим яскравої, майже їдкої зелені, який здавався достатньо міцним, щоб по ньому ходити. І лише цілковита відсутність пагорбів або інших нерівностей викривала його дійсну природу.

Але в одному місці, з кілометр упоперек, плавуча прерія не була ні плоска, ні непорушна. Щось кипіло під нею, вивергаючи величезні хмари водяної пари, подеколи разом із переплутаними рештками рослинності.

— Як я не здогадався! — сказав Келдор. — Це дитя Кракана.

— Точно, — підтвердив Лорен. — Це вперше після нашого прибуття, що він діє. От як народилися й інші острови.

— Так, і вулканічні прояви незмінно розповсюджуються на схід. Тож, можливо, вже за якісь кілька тисячоліть талассіани матимуть цілий архіпелаг.

Вони покружляли ще кілька хвилин, тоді повернули назад до Східного острова. Так, для більшості спостерігачів цей підводний вулкан, який народжувався в муках, був би справді жахливим видовищем.

Та не для людей, які бачили руйнування Сонячної системи.

Президентська яхта, себто Міжострівний Пором Номер Перший, напевно, ніколи ще за всю свою трьохсотрічну історію не мала такого прекрасного вигляду. її було не тільки прикрашено гірляндами прапорців, але й наново вифарбувано білою фарбою. На жаль, щоб завершити цю працю, не вистачило чи то фарби, чи то робочих рук, і тому капітанові довелось бути обережним, аби кидати якір таким чином, щоб з берега видно було лише правий борт.