Адріан Кащенко - Оповідання про славне Військо Запорізьке низове

Не встиг Дорошенко позбутися Суховієнка, як на Україні знову незадоволені запорожці підняли проти нього правобережні полки: Уманський, Кальницький, Паволоцький та Корсунський. Козаки тих полків, зібравшись на раду в Умані, проголосили гетьманом Михайла Ханенка, після чого, склавши спілку з татарами, почали воювати проти прихильників Дорошенка.

Опинившись у дуже скрутному становищі, Дорошенко все-таки викликав останні правобережні полки й виступив проти своїх ворогів під Стеблевом, та військо Ханенка разом із татарами оточило його з усіх боків, плюндруючи навколишні міста й села.

Іван Сірко, який не брав участі в цьому розбраті, збагнувши, яку руїну роблять на Україні спільники Суховія й Ханенка - татари, згуртував біля себе кілька тисяч запорожців і, наблизившись до Стеблева саме під час рішучого бою, вдарив на Дорошенка з тилу й нагнав на татар такого страху, що ті кинулися врозтіч, а за ними побігли Суховій та Ханенко зі своїми прихильниками.

Упоравшись із Ханенком та Суховієм, Дорошенко хотів знову забрати Лівобережжя й послав туди полковника Гамалію з козаками. Многогрішний виставив лівобережних козаків, але Гамалія розгромив їх. На тому Дорошенко звелів закінчити битву, бо Військо Запорозьке з кошовим отаманом Лукашем Мартиновичем надіслало листа, в якому докоряло за те, що він проливає братню кров.

Таким чином, після смерті Богдана Хмельницького у Війську Запорозькому не було єдності й однодумства. Воно хотіло вершити на Україні справи й наставляти гетьманів, та з того нічого доброго не виходило, бо між запорозьким товариством усе менше ставало освічених людей, що розуміли б складне тогочасне становище і своїм впливом вели б козацтво до певної мети, як це робили колись князь Вишневецький, Самійло Кішка, Богданко та Сагайдачний. Ставленики запорожців Брюховецький, Суховієн-ко та Ханенко нічого не принесли своєму рідному краєві, крім лиха; завзятий же запорозький ватажок часів руїни Іван Сірко, не маючи ніякої освіти, навіть неписьменний, не міг зрештою взяти запорозьке товариство під свою руку. Все життя він, хоч і щиро, обстоював ідею незалежності України від сусідів, та не вмів користуватися з обставин і проводив лише давню політику січового лицарства у сліпій ворожнечі до татар і турків.

Року 1670-го чутка про те, що Дорошенко піддався турецькому султану, вже полинула на всю Україну і зменшила кількість його прихильників. Від нього відсахнувся навіть щирий його приятель та побратим Сірко. З такого становища й намислив скористатися Ханенко, щоб зовсім скинути Дорошенка й відібрати у нього гетьманську булаву.

У відносинах із Польщею Дорошенко твердо стояв на тому, щоб зберегти повну автономію України, й через те з перших же кроків свого гетьманування збройною рукою не пускав на свою рідну землю польського війська, наполягаючи на поновленні Гадяцьких умов. Це дуже не сподобалося королеві, й він весь час або воював із Дорошенком або робив усякі заходи, щоб позбутися непокірного гетьмана. Тоді ж Ханенко й написав королеві, що має на своєму боці все Запорозьке Військо і, як тільки король затвердить його на гетьманстві, то він зовсім не обстоюватиме Гадяцьких умов і навіть пустить на Україну польське військо та польських панів. У зносинах Ханенка з королем йому дуже допомагав кошовий отаман Війська Запорозького Грицько Пелех, який із кількома старшинами їздив у Варшаву.

Королеві припали до серця запевнення Ханенка, і він, за згодою сейму, проголосив 22 грудня 1670 року того гетьманом України й через Пелеха переслав йому на Січ клейноди. З тим запорожці із Ханенком вийшли на Україну, підмовили на свій бік три західних козацьких полки й зчинили заколот серед козаків Правобережжя.

Утиснутий з одного боку російським військом та гетьманом Многогрішним, з другого - поляками й гетьманом Ханенком, Дорошенко зрештою перейшов під протекцію султана й просив у нього помочі, щоб одбити ворогів; на Січ же він надіслав листа з поясненням, що зважився на цей крок через те, що Андрусівською умовою Польща виторгувала собі Правобережжя в царя, не спитавши її згоди; а так продають і купують лише безмовну тварину, тому Дорошенко має за ганьбу скоритися такому торгові.

Польський король, задумавши поквитатися з Дорошенком, вислав проти нього чимале військо на чолі з коронним гетьманом Собеським, до якого прилучилися Ханенко з кількома полками та Іван Сірко із запорожцями. Почалася справжня руїна України. Засліплені ворожнечею до Петра Дорошенка за його спілку із султаном, запорожці разом із поляками здобули й поруйнували на Поділлі міста: Брацлав, Могилів, Ямпіль, Тиманівку, Яругу, Бар, Мобеж, Винницю й інші. Найдужче оборонявся Кальник, і полякам так і не вдалося взяти це місто.