Адріан Кащенко - Оповідання про славне Військо Запорізьке низове

Поки що це були тільки гадки Дорошенка. Запорожці про те нічого не відали, знаючи ж Петра як доброго козака й щирого товариша, поставилися до його гетьманування прихильно, посилали йому побажання всього доброго й вимагати тільки одмого: щоб він не ставав до спілки з Польщею.

Побачивши, яке обурення викликала на Запорожжі присутність воєвод, російський уряд незабаром забрав їх назад до Москви, та вже те не допомогло - запорожці на початку року 1665-го примусили Косогова, що стояв із військом у Січі, вийти із Запорожжя.

На початку року 1667-го Україну, як громом, ударила звістка про те, що в Андрусові російський уряд підписав із Польщею угоду про повернення Польщі всього Правобережжя, залишивши Лівобережжя цареві, а запорожці мають служити і цареві, й королю.

Поділ України дуже збентежив українську людність, і найперше те обурення вибухло на Запорожжі. Козаки відразу ж почали перемовлятися з Дорошенком, а 26 травня 1667 року біля Січі вони втопили в Дніпрі царське посольство, що їхало через Січ до кримського хана з боярином Ладижинським, а кошовий отаман Остап Васютенко ще й послав гетьману Брюховецькому листа, дорікаючи, що той своїми вчинками призвів до загибелі московського посла.

Цей лист запорозького товариства зробив на Брюховецького велике враження, і в його голові вперше постало питання, чи втримається він на гетьманстві проти волі Запорожжя й чи не розумніше б йому відсахнутись од панства та всього чужого й опертися на рідний люд та Військо Запорозьке. Проте на цей раз він надіслав листа запорожців цареві з проханням надати йому якнайбільше війська, щоб оборонитися від своєї ж, української, черні та від запорожців.

Впродовж року 1667-го почали яскравіше виявлятися заміри Петра Дорошенка щодо єднання з бусурманським світом. Обороняючи Україну від поляків, що після Андру-сівської умови насунули на Поділля, Побужжя та всю Україну, гетьман під осінь того ж року викликав собі на поміч проти поляків татар і, прилучивши до себе орду Калги-Шерін-Гірея, пішов на Поділля й напав на коронного польського гетьмана Яна Собеського й, розгромивши поляків біля Підгайців, загнав його в місто і оточив там.

Тим часом Військо Запорозьке, не знаючи дальших намірів Дорошенка й пам'ятаючи зрадливі вчинки татар за останні 15 років, починаючи з Берестечка, скористалося з того, що орда перебувала на Україні, й рушило походом на Крим. Під проводом кошового отамана Івана Рога та полковника Сірка запорожці несподівано напали і спалили Перекоп, а далі, поділивши військо надвоє, кинулися шляхами: Ріг - на Бахчисарай, а Іван Сірко - на Кафу. Обидві частини Запорозького Війська без жалю вирізували й випалювали татарські улуси й міста, забирали скарби, виганяли худобу й так налякали кримського хана, що він покинув своє царство, сів на корабель і втік за море. Похазяйнувавши в Криму, як хотіли, визволивши з неволі кілька тисяч земляків та захопивши здобич, запорожці щасливо вернулися на Січ.

Цей вчинок розвіяв усі мрії гетьмана. Татари, що були при ньому, зачувши про події в Криму, покинули Дорошенка, й він негайно мусив примиритися із Собеським.

На Лівобережній Україні весь 1667 рік зростало обурення проти Брюховецького. Із Запорожжя воно хутко перекинулося на Україну й з початку року 1668-го набуло на Гетьманщині такої сили, що Брюховецький зрозумів намарність подальшої боротьби зі своїми земляками і, щоб утримати булаву, змушений був виступити проти воєвод і взагалі проти російської зверхності. Про свій похід Брюховецький сповістив запорожців та гетьмана Правобережжя Дорошенка, а сам у січні 1668 року зібрав у Гадячі раду й одверто проголосив себе оборонцем прав України.

Тільки Брюховецький спізнився привернути на свій бік козаків. Всі його вже ненавиділи, і тоді ж на Правобережжі, в Чигирині, відбулася рада з правобережних полків та запорожців, скликана Дорошенком, і на ній було ухвалено з'єднати обидві половини України під рукою Дорошенка.

На початку лютого запорожці вийшли на Гетьманщину й підняли там повстання, яке невдовзі перекинулося й на Слобожанщину, де володарював Іван Сірко, спершу - в Змієві, згодом - під Харковом та Полтавою.

Російський уряд ще мав надію прихилити запорожців на свій бік і послав, було, на Січ царську грамоту, гроші й подарунки, та запізнився: коли по весні на Україну рушило російське військо під проводом боярина Ромодановського, то назустріч йому з-за Дніпра виступив із козаками й татарами Дорошенко й попрямував на Полтавщину, щоб там з'єднатися з лівобережними полками.