Адріан Кащенко - Оповідання про славне Військо Запорізьке низове

Знаючи, що козаки ненавиділи Брюховецького, Дорошенко, наблизившись 7 червня до табору лівобережного гетьмана, який стояв біля Сербиної могили неподалік Диканьки, передав йому, щоб той своєю волею зрікся булави й прислав йому військові клейноди. Брюховецький на це не сподівався й хотів, було, змагатися, та його схопили всі, покривджені ним, і приволокли до гетьмана Лівобережжя.

Побачивши перед очима суперника, Дорошенко звелів прикувати його до гармати, доки військова рада судитиме за те, що зламав військові звичаї і став боярином. Та, віддаючи той наказ серед неймовірного галасу, Дорошенко махнув рукою, і козаки, що привели Брюховецького, зрозуміли це так, ніби їм подано знак знищити свого гетьмана, і вони забили його на смерть.

Чи щиро то було, чи не щиро, але Дорошенко вдав, що дуже жалкує за вбивство Брюховецького і звелів його тіло з пошаною відвезти до Гадяча й урочисто поховати під церквою, збудованою небіжчиком. Потім, проголосивши себе гетьманом України обох берегів Дніпра, Дорошенко зі своїм військом вирушив назустріч Ромодановському, але той не наважився дати бій козакам і вийшов за межі України.

Хоч таким чином розкраяна Андрусівською умовою Україна об'єдналась, і від того справи Дорошенка склалися дуже щасливо, та не надовго. Під час походу проти російського воєводи Дорошенко почув, що йому зрадила дружина, й, засумувавши з тієї звістки, покинув військо й подався до Чигирина.

Нагла смерть Брюховецького, в якій запорожці звинувачували Дорошенка, викликала на Січі незадоволення. Адже то був ставленик запорожців, і хоч його проголосили січовим зрадником, та все-таки кара без військового суду була образою для Війська Запорозького, і багато запорожців зненавиділо Дорошенка. Під впливом військового писаря Суховієнка, на прізвище Вдовиченко, січовики стали гомоніти, що Дорошенку дісталася булава неправдиво й що обрання гетьманів, як і споконвіку бувало, має відбуватися на Січі, а не в містах України. Підмогоричена січова голота скликала раду й наставила Суховієнка гетьманом.

Щоб надати собі більшої ваги, новий гетьман звернувся до кримського хана через посланців, щоб той признав його владу. Ханові була вигідна така покора запорожців, і він передав Дорошенкові наказ, щоб той підлягав Суховієнкові й разом із ним витісняв російських людей з України. Ображений Дорошенко зовсім відмовився йти за Дніпро, а боярин Ромодановський, не маючи спротиву, так залякав наказного гетьмана, чернігівського полковника Демка Многогрішного, що той без допомоги Дорошенка мусив піддатись Росії з усім Лівобережжям.

Суховієнко, як і Брюховецький, не виправдав надій запорожців. Замість того, щоб виступити проти Ромодановського, він разом із татарами почав воювати зі своїми братами, аби лише забрати булаву в Дорошенка.

Дорошенка стали притискати водночас: поляки, росіяни, татари й запорожці, хоч у спілці були тільки двоє останніх. Не бачачи порятунку, Петро Дорошенко по весні 1669 року скликав на річці Росаві велику козацьку раду й там умовив козаків перейти під протекцію султана з умовою, щоб Україна була об'єднана й сама вільно порядкувала за давніми звичаями; за цю поміч треба було платити тільки данину. Але султан вимагав іще, щоб Дорошенко впустив у Чигирин та Кодак по 1000 яничарів. Колишній гетьман на це згоди не дав, і через те його умова із султаном не була підписана, а лишилася лише розмовою.

Війна Суховієнка з Дорошенком тривала недовго, бо його підрізав полковник Сірко. Запорожці, побачивши, що їм доводиться спільно з татарами бити своїх же братів, незабаром почали цуратися такого ватажка, а запеклий ворог бусурманів Іван Сірко тим часом зібрав навколо себе все запорозьке товариство, неприхильне до Суховія, пішов Дорошенкові на поміч і під містечком Ольхівцями так розбив татар і Суховія, що січовий гетьман ледве врятувався з кількома товаришами, а татар там полягло аж 4000 душ.

Наприкінці року 1669-го, доки Сірко із запорожцями перебував на Україні, Суховієнко знову поєднався з деякими татарськими ордами, прийшов Чорним Лісом під Чигирин і хотів його здобути; спільник же його - кримський хан, знаючи, що Січ лишилася майже порожня, послав тисячне військо, щоб зруйнувати козацьке гніздо. І хоч там було обмаль запорожців, та кошовий отаман Курило відбив цей напад і знищив багато татар та потопив у Дніпрі. Суховієнко, почувши про вчинок кримського хана, обурився і, посварившись із колишніми приятелями - татарськими мурзами, вернувся на Січ.