Олесь Бердник - За чарівною квіткою

— Множ, множ! Скільки часу крихти в роті не було, а ти хочеш, щоб я рахував!.. Множте самі…

— Сказав би краще, що не вмієш! Арифметики не знаєш! — обурився Вася.

— А ти вмієш? — огризнувся Сеня,

Юлька підвела замурзане обличчя, поглянула на небо, потім на товаришів, знизала плечима.

— Папір потрібний, — сказала вона.

— Папір, олівець, парту, — єхидно прошипів Вася. — Я пішов смажити рибу, а ви множте!.. Юлька, дай сірники!

— На!

Вася взяв коробочку і, не дивлячись на дівчинку, яка продовжувала рахувати на піску, почав збирати хмиз. Потім він розпалив огонь і, вийнявши маленький складаний ножик, почистив минька і двох великих окунів. Сеня, ковтаючи слину, невідривно дивився на його роботу.

— Ех, треба було хліба взяти, — бурмотів він.

— Чого втупився? — розсердився Вася. — Допомагай Юльці…

Вирізавши лозину, він наштрикнув минька і, поволі повертаючи, підсмажив його на вогні. Почувся запах смалятини. За кілька хвилин Вася обсмалив три рибини і урочисто поніс їх до друзів, поклавши на великий лопух.

Юлька переможно подивилася на Васю.

— Вирахувала…

— Скільки? — удавано байдуже запитав Вася, приховуючи цікавість і ніяковість.

— Дві тисячі вісімсот тридцять два…

— Ого! — похитав головою Сеня.

— Що — ого? Більше ходили! Давайте поїмо і в путь!

Вася роздав кожному по рибині. Юлька гризнула окуня, скривилась, сплюнула.

— Несолона, — поскаржилась вона.

— Це що тобі — дома чи як? — образився Вася. — Де я солі візьму?

— А мені добра, — заявив Сеня, апетитно уплітаючи минька.

Скоро сніданок був закінчений. Друзі загасили огонь і закрокували вздовж кручі на схід попід розкішними кущами калини, глоду і крислатими дубами.

Кроки лічила Юлька. Вона йшла позаду Васі і просила його зупинятися через кожні сто кроків, щоб зробити позначку на лозині. Нарешті, потрібна кількість кроків була пройдена. Діти зупинилися в густому гаю, де росли дерева різноманітних видів. Ліворуч простягалося болото, густо поросле очеретом і білою лозою, праворуч — та ж сама висока круча.

Вася розгорнув папір, розгублено почухав потилицю. Юлька зацікавлено поглянула на нього.

— Ще щось є?..

— Хай йому біс, — сердито відповів Вася, — Поки доберешся до тих скарбів, то й дух вилетить… Послухай, що тут написано… «Відшукати дерево сімейства відкритонасінних, залізти на нього і в гнізді хижою птаха взяти наступні вказівки. Біля потрібного дерева росте два куші шипшини»…

— А чого сама квітка не летіла до скарбу? — обізвався Сеня. — Так було б простіше!..

— Чого, чого? — похмуро відповів Вася. — Звідки я знаю. Так треба, мабуть! Та й зараз день! Вдень її не видно!..

Він занепокоєно озирнувся навколо.

— Хіба ж тут знайдеш потрібне дерево!

— А чого ж! — заспокоїла Юлька. — Гай не такий уже й великий. Давай пошукаємо…

— А яке ж з них буде відкритонасінне? — стурбовано запитав Вася, поглядаючи на Сеню, Той, роздумливо дивлячись вгору, на верховіття дуба, поцмокав губами, захитав головою.

Не знаю… Щось пам’ятаю, ніби вчитель говорив у школі. На уроках по природознавству…

— Щось пам’ятаю, — перекривив Вася. — А ти, Юлька, теж не знаєш?..

— Здається, дуб…

Тобі все здається! Треба напевне! Давайте шукати, де тут є дерева з двома кущами шипшини.

Дерев, під якими росли дна кущі шипшини, виявилось двоє, це були дуб і сосна. Росли вони недалеко одне від одного.

Вася замислився.

— Яке ж з них відкритонасінне?

— Давай дослідимо обидва дерева по черзі, — запропонувала Юлька, — Он бачиш — на дубі є дупло, Там, напевне, гніздо…

— Так нам же потрібне гніздо хижого птаха, промовив Сеня. — Там багато гнізд. Он я бачу воронячі, аж ген вгорі…

— Ворона не хижак, — авторитетно заявив Вася.

— Тоді треба шукати гніздо сови, — сказав Сеня.

Але тут гаряче запротестувала Юлька.

— Сова теж не хижак. Вона знищує мишей, це правда, але ж миші шкідливі!..

— Гаразд! — втрутився Вася. — Я зараз перевірю!..

Він поклав сувої паперів з таємничим планом на землю і спритно вибрався на дуба аж до розкаряки на стволі. Скоро він зник у густому листі.

— Дупло! — донісся згори його радісний крик.

Юлька задерла голову вгору і, затуляючи очі долонею від сонця, яке пробивалося крізь листяний покров, гукнула:

— Подивись всередині, може, там воно і є!

— Зараз! — відповів Вася.

Але в ту ж мить з дуба пролунав відчайдушний крик, потім показалось бліде обличчя Васі. Він блискавично скотився по стовбуру до розкаряки і просто впав на землю.