Олесь Бердник - За чарівною квіткою

— Ех ти! — докірливо сказав Вася. — Товаришів кидаєш у біді…

— Не треба його лаяти, — примирливо мовила Юлька. — Він же ніколи й не був у лісі, а тут ще вовк!..

— Ну, досить! Пішли далі! — скомандував Вася.

Пережита пригода змусила забути про втому. Навіть Сеня більше не скиглив. Пройшовши галявину, мандрівники зупинилися. Зліва виднілася висока круча, заросла густими кущами. Біля підніжжя кручі височіла товстезна верба. Вася підійшов до неї, здивовано свиснув.

— Дупло! Чи не та це верба, про яку говорилося в папері?

— Мабуть, — озвалася Юлька.

— Знаєте що? — рішуче промовив Вася. — Давайте дождемося ранку тут. А потім побачимо…

Сеня з радістю погодився. Він перший заліз у дупло. Там росла м’яка трава. Юлька приєдналася до нього, і скоро вони солодко засопіли носами.

А Вася не міг заснути. Він все думав про незвичайні пригоди ночі, намагаючись збагнути, звідки взялася квіточка, вогонь біля кручі, таємничий папір, його розум не міг знайти задовільної відповіді. Вася засунув руку в кишеню і намацав коробочку.

Ага! Це ж коробочка з жуком-світляком! Треба ще подивитись на нього.

Вася відкрив коробочку, задумався. В пітьмі він побачив на дні коробочки сяйво, як і в ту ніч, коли вони вперше добували чарівну квітку. І якийсь нікчемний жук обдурив їх! Справжня квіточка он яка! Вона велика, яскрава і дійсно чарівна!.. А жука треба буде зберегти і віддати в школу юннатам…

Але жук, очевидно, не згодився з таким висновком Васі і вилетів з коробочки. Він промайнув над вербою, зробив коло вгорі і золотою зірочкою зник серед верховіття дерев.

Вася відкрив рот від несподіванки і довго дивився йому вслід. І здалося хлопцеві, що в тому місці, де зник жук, небо почало світлішати, загоралось ледве помітним багрянцем. Здавалось, наче та іскорка вогню почала розпалювати в небі казкове багаття. Десь далеко-далеко у високості загорілись рожевим вогнем хмаринки. Вони були схожі на легенькі пухнаті волокна бавовни, пофарбовані в червоний колір.

Починався літній ранок. Лісову тишу порушували тільки багатоголосі хори птахів. На вербі різко каркнула ворона, важко знялася з гілляки і полетіла геть. Над кущами поповзли клапті сивих туманів.

— Хлопці! — раптом закричав Вася. — Вставайте! Ми правильно прийшли!..

— Шли! — відгукнулась насмішкувата луна і понеслася в далеч по болотистій долині.

З великого дупла з’явилася голова Сені. Він мав дуже смішний вигляд. Порохно з дупла поналазило в його чуб, обличчя було замурзане, куртка розірвана. Він чхнув, закректав і виліз зовсім, розгублено озираючись навколо. Слідом за ним вискочила Юлька. Її коси смішно стирчали, мов ріжки.

— Що трапилось? — запитала вона.

— Погляньте! — відповів Вася, вказуючи на схід.

Справді, недалеко від них виростала з лісових хащів висока круча, нависаючи над невеликим озером з прозорою спокійною водою. Вона була червоного кольору, як і говорилося в плані.

Над зубчатим краєм ялинового лісу з’явився шматок сонячного кружала. Він бризнув веселим потоком сліпучо-рожевого проміння. Через хвилину все навколо було залите чарівними фарбами літнього ранку. Кожне дерево, кожен листочок, всяка травинка, здавалось, заворушились і простяглись назустріч животворному сонцю. Озеро спалахнуло багряним відблиском, захвилювалося, — то десь посередині, граючись, вистрибнула з води велика рибина і знову пішла в глибину.

Діти отямились від неповторного враження і поглянули на кручу. Вона справді була червона. Сумніву не було — це те місце, про яке говорилося в таємничому плані.

— Ну, давай скоріше, — поторсав Сеня Васю за рукав. — Де наша сулія? Як там далі?

— Чого ти поспішаєш? — огризнувся Вася. — Все одно про нашу подорож уже взнали… Нічого не поможе!

— Нема більш сили терпіти, — скривився Сеня. — Треба скоріше відшукати карб і вибиратися з лісу, бо ми попухнемо з голоду…

Юлька з докором подивилася на Сеню.

— Як тобі не соромно! Тут таке діло, а ти про їжу… Можна й потерпіти!

Сеня надувся, сердито засопів носом, але промовчав.

— Гаразд! — заспокійливо обізвався Вася. — Потерпи трохи. Я зараз наловлю риби в цьому озері, і насмажимо…